ІНСТИТУТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: КОНЦЕПТУАЛЬНО- ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Анотація

У статті розглянуто питання теоретичного обґрунтування поняття «інститути громадянського суспільства» та проблеми практичної реалізації основних концептуальних положень його змістовного наповнення в аспекті нормативно-правового забезпечення процесів управління суспільним розвитком. Окрему вагу приділено проблемам формування підходів у публічному управлінні, що створюють теоретичну та практичну основу дослідження розвитку громадянського суспільства в цілому та інститутів громадянського суспільства зокрема. Показано, що пріоритет у теоретичній та практичній рефлексії ІГС має надаватись структурно-функціональному підходу, що дає можливість вироблення розуміння громадянського суспільства в аспекті цілераціональності, адже структурно-функціональний підхід в єдиному комплексі з діяльнісним підходом покликані виявити загальну тенденцію досягнення рівноваги у процесах державного будівництва та суспільного розвитку. Визначено, що сфера нормативно-правового регулювання безпосередньо пов’язана з цілераціональним підходом та, як правило, є орієнтованою на результат. Такий комплексний підхід має застосовуватись і у випадку ІГС, оскільки дає можливість відійти від пріоритетності механізму у системі публічного управління, до пріоритетності суб’єкта соціального управління, який характеризується наявністю тих самих суттєво важливих та невід’ємних елементів, що описуються категоріями цінностей, очікувань, пріоритетів. Зроблено висновок про те, що враховуючи масштаб та наслідки цих криз, необхідним є масштабування «громадянського суспільства» та «інститутів громадянського суспільства», що забезпечить їх розгляд у безпосередньому зв’язку з державними інституціями та формування і розвиток мережи відносин між ними у суспільстві на вертикальному (підпорядкування інститутів громадянського суспільства державній владі) та горизонтальному (відносини між суб’єктами громадянського суспільства) рівнях, забезпечуючи реалізацію їх потенціалу як суб’єктів управління суспільним розвитком.