ОХОРОНА НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЯК СКЛАДОВА ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
DOI:
https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.5.3Ключові слова:
нематеріальна культурна спадщина, культура, міжнародний захист, національні держави, державна політика, права людиниАнотація
У статті досліджується проблема охорони нематеріальної культурної спадщини в контексті захисту прав людини. Обгрунтовано взаємозв’язок між нематеріальною культурною спадщиною і правами людини, зокрема те, що саме особливість нематеріальної культурної спадщини як фундаментального елемента ідентичності її творців і носіїв передбачає відповідні наслідки з точки зору захисту культурних прав людини. Показано, що імплементація положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вимагає, щоб колективні права громади, членами якої є відповідні особи, були належним чином захищені. Захист нематеріальної культурної спадщини є важливою передумовою для забезпечення ефективності певних прав людини на користь відповідних осіб та громад. З практичної точки зору, це означає вимогу до держав забезпечити таким особам і громадам належний доступ до своєї нематеріальної культурної спадщини та участь в управлінні нею. Показано, що це означає зобов’язання не лише уникати прямого втручання державних посадових осіб у користування громадами та особами, яких це стосується, їхньою нематеріальною спадщиною, але й створювати належні умови для забезпечення конкретного та ефективного використання спадщини такими громадами та особами, у світлі їхніх конкретних очікувань і потреб. На думку авторки, державна політика у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини має недостатньо інструментів видається недостатньою для забезпечення відповідного захисту особливостей нематеріальної спадщини. Визначено, що міжнародне співтовариство не може терпіти культурні прояви, що перетворюються на ефекти, які є абсолютно неприйнятними у світлі першорядної цінності людської гідності. На думку авторки, дуже важливим є, щоб будь-який прояв нематеріальної культурної спадщини був сумісний з кількома основними правовими нормами, які відображають цінності, фундаментальна характеристика яких переважає навіть значення культурного розмаїття. Необхідно, зокрема, щоб будь-яке культурне самовираження відповідало нормам про права людини. Однак це не означає, що жодні відступи від міжнародно визнаних прав людини не можуть бути прийняті в ім’я культурного розмаїття.
Посилання
UN GA Res. 217A (III), 1948, UN Doc. A/ 810 (1948).
999 UNTS 171.
Human Rights Committee, General Comment 22, Art. 18 (Forty-eighth session, 1993), UN Doc. HRI GEN1Rev.1 at 35 (1994), para. 4 (emphasis added).
General Comment 23, Article 27 (Fiftieth session, 1994), UN Doc. HRIGEN1Rev.1 at 38 (1994), para. 6.2. 5. UN GA Res. 44/25 (1989).
Human Rights Committee, General Comment 3, Article 2 – Implementation at the national level (Thirteenth session, 1981), UN Doc. HRIGEN1Rev. 1 at 4 (1994), para. 1.
OAS Treaty Series № 36.
Case of Moiwana Village v. Suriname, Series C. № 124, Preliminary Objections, Merits, Repara- tions and Costs, judgment of 15 June 2005. www.corteidh.or.cr/docs/casos/articulos/ seriec_124_ing.pdf. at paras 98ff.
Separate Opinion of Judge Cançado Trindade, at para. 92.
Case of Moiwana Village v. Suriname, Series C № 145, Interpretation of the Judgment of Merits, Reparations and Costs, judgment of 8 Feb. 2006. www.corteidh.or.cr/docs/casos/articulos/ seriec_145_ing.pdf 11. 993 UNTS 3.
General Comment № 14 (2000). The Right to the Highest Attainable Standard of Health (article 12 of the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights). UN Doc. E/C.12/2000/4 of 11 Aug. 2000, at para. 27.
Lenzerini. Riflessioni sul valore della diversità culturale nel diritto internazionale. 56 Comunità Internazionale (2001) 671.
Brown. Safeguarding the Intangible. Cultural Comment, Nov. 2003. www. culturalpolicy.org/commons/comment-print.cfm?ID=12
