РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ
DOI:
https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2023.3.2Ключові слова:
методологія державного управління, парадигми, державне управління регіональним розвитком, регіоналізація, глобальне управлінняАнотація
У статті розглядається еволюція парадигм державного управління регіональним розвитком. Авторка робить висновок, що концепція «полюсів зростання» в різних її варіантах стала основою регіональної політики країн Західної Європи. Утворення подібних «полюсів» мало на меті активізувати господарську діяльність відсталих та периферійних районів. Визначено межі започаткування теорії регіонального розвитку та її концептуальні контури. Прибічники теорії «нового регіоналізму» вважають, що регіональний розвиток повинен ґрунтуватися насамперед на внутрішньому потенціалі – місцевій економіці та перевагах міжсекторного виробництва з передачею значної частини владних повноважень регіональним органам. Явище «нового регіоналізму» є комплексним та багатовимірним. Він набуває різних форм під впливом глобалізації та економічної лібералізації. Крім того, значним чинником впливу на розвиток ідей «нового регіоналізму» є політичні сили в рамках самих регіонів. Річ у тім, що кожна національна політична сила при владі має власне бачення того, які чинники переважно зумовлюють регіональні диспропорції в межах держави. В умовах залучення більшості сучасних країн до загальносвітових процесів політичні сили тих чи інших держав можуть більше схилятися до ендогенних або екзогенних чинників впливу на регіональні розбіжності та, виходячи з цього, обирати ті чи інші політичні дії. Обгрунтовано, що наразі дуже актуальним є посилення концепції саморозвитку регіонів, що, на нашу думку, найбільш відповідає тенденціям та викликам, з якими стикаються сучасні розвинені держави. В її основі – розвиток регіонів, який відбувається з урахуванням їхніх особливостей та інтересів за передачі відповідальності за цей процес на місцеву владу. Сучасні тенденції регіонального саморозвитку призводять до значної зміни форми та змісту політичного простору. Втілення ідеї «нового регіоналізму» веде до співпраці вже не так із державою взагалі, як із окремими регіонами, що набувають нових ознак суб’єктів у загальноєвропейських процесах та отримують право на самостійні дії. На думку авторки, сучасна регіональна політика України значною мірою ґрунтується на парадигмі «регіонального саморозвитку».
Посилання
Методологія наукових досліджень з державного управління : хрестоматія / упоряд. : С. В. Загороднюк, О. Л. Євмєшкіна, В. В. Лещенко ; за заг. ред. д-ра політ. наук К. О. Ващенка. К. НАДУ. 2014. 180 с.
Державне управління : підручник : у 2 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; ред. кол. : Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко (заст. голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]. К.; Дніпропетровськ. НАДУ. 2012. Т. 1. 564 с.
Керецман В. Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти : монографія. К. УАДУ. 2002. 188 с.
Методологічні засади державної політики сталого регіонального розвитку : монографія / Т. О. Савостенко, В. І. Попруга, І. Е. Польська [та ін.]; за заг. ред. Т.О. Савостенко. Д. ДРІДУ НАДУ. 2008. 160 с.
Панова В. Парадигма «нового регіоналізму» в Європейському Союзі. http://www.viche.info/journal/1022.
Молодцов О.В. Сітьова парадигма територіального розвитку як наукова проблема. http://www.municipal.gov.ua/data/loads/statta_molodts_seteva_paradigma.doc.
Регіональна економіка : підруч. / за ред. Є. П. Качана. Тернопіль. ТНЕУ. 2008. 800 с.
Кіш Є. Регіональна політика Європейського Союзу: стратегічні імперативи для України. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України. К. Логос. 2000. С. 42–64.
Молодцов О.В. Поняття та сутність нової регіоналізації. http://www.irbis-nbuv.gov.ua/…/cgiirbis_64ex