ҐЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКО-КООРДИНАЦІЙНОГО КОМПОНЕНТА КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.10

Ключові слова:

культура, професійне спілкування, управлінсько-координаційний компонент, ґендер, державні службовці

Анотація

Стаття присвячена проблемі ґендерних особливостей управлінсько-координаційного функціонального компонента культури професійного спілкування державних службовців України. В емпіричному дослідженні, яке проводилося у 2020 році, взяли участь 515 державних службовців із різною ґендерною ідентичністю. Дослідження проводилося за допомогою стандартизованої комплексної психодіагностичної методики «Культура професійного спілкування державних службовців». На основі результатів дослідження встановлено, що культура професійного спілкування державних службовців має суттєві ґендерні відмінності за такими показниками: серед державних службовців – чоловіків найбільш поширеною є авторитарна спрямованість у професійному спілкуванні, а серед державних службовців – жінок – діалогічний вид спрямованості; у більшості державних службовців – чоловіків психологічна грамотність у професійному спілкуванні характеризується середнім рівнем, а в державних службовців – жінок – високим рівнем; у державних службовців-чоловіків психологічна компетентність у професійному спілкуванні корелює з акмеологічними інваріантами професіоналізму у професійному спілкуванні, а в державних службовців – жінок – зі спрямованістю у професійному спілкуванні. Водночас культура професійного спілкування державних службовців – чоловіків та державних службовців – жінок не має відмінностей за такими показниками, як домінування середнього рівня спрямованості у професійному спілкуванні, середнього рівня психологічної компетентності у професійному спілкуванні та середнього рівня акмеологічних інваріантів професіоналізму у професійному спілкуванні, а також середнього рівня загальних показників за шкалою «Управлінсько-координаційний компонент культури професійного спілкування державних службовців».

Посилання

Безрук В.М. Комунікативна компетентність у контексті сучасних дослідницьких концепцій та підходів. Актуальні проблеми державного управління : збірник наукових праць. Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2017. Вип. 1 (69). С. 23–27.

Братченко С. Л. Диагностика личностно-развивающего потенциала : методическое пособие для школьных психологов. Псков : Изд-во ПОИПКРО, 1997. 68 с.

Деркач А.А., Зазыкин В.Г. Акмеология : учебное пособие. Санкт-Петербург : Питер, 2003. 256 с.

Литвинова Л.В. Комунікативна компетентність державних службовців: соціально-психологічний аспект. Державне управління: теорія та практика. 2014. № 1. С. 133–139.

Оцінка ситуації у країні, довіра до інститутів суспільства та політиків, електоральні орієнтації громадян (березень 2021 р.). URL: http://surl.li/apfbm.

Улунова Г.Є. Психологія розвитку культури професійного спілкування державних службовців у системі безперервної освіти : дис. … докт. психол. наук. Київ, 2020. 561 с.

Laužikas M., Miliūtė A. Transformational Communication via Evolving Ethical and Moral Norms of Lithuanian Civil Service Organizations. Entrepreneurship and Sustainability. 2019. Issues : Entrepreneurship and Sustainability Center. Volume 6 (4). P. 1750–1761.

Yang Y., Chawla N.V., Uzzi B. A network’s gender composition and communication pattern predict women’s leadership success. Pnas. 2019. № 116 (6). Р. 2033–2038.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-02-01