ОБШИР ІНСТИТУЦІЙНОЇ Й ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ

Анотація

Досліджено науково-теоретичні засади щодо формування спроможності системи публічного управління з позиції простору (обширу) її функціонування, що охоплює соціальні, економічні, політичні, інформаційні, ресурсні та інші аспекти. Наполягається, що його підґрунтя становлять соціальні, правові та інші інститути, на які мають зважати публічні інституції (органи публічної влади). У цьому контексті акцентовано на важливості забезпечення результативної й ефективної діяльності зазначених інституцій. Виявлено, що має місце різний переклад понять «інституційний» та «інституціональний» (з англійської мови на українську). Це унеможливлює надання єдиного визначення терміноконструкцій «інституційна спроможність» чи «інституціональна спроможність». Аргументовано, що під час характеристики обох терміноконструкцій, по-перше, слід ураховувати різне сутнісне наповнення понять «інститут» та «інституція». А по-друге, розглядати їх з позиції взаємного впливу, оскільки термін «інститут» стосується насамперед виникнення, розвитку та припинення соціальних, правових та інших інститутів. Визначаючи зміст поняття «інституція», варто розглядати особливості діяльності державного та недержавного сектору, що у свою чергу забезпечують легітимацію вищевказаних правових інститутів. Проаналізовано особливості сучасного функціонування системи публічного управління системи публічного управління в Україні, а також окреслено перспективи інституційного розвитку такої системи крізь призму її спроможності реагувати на зовнішні та внутрішні детермінанти. На цій підставі визнано важливість формування системи безпеки в межах відповідного інституціонального середовища. Обґрунтовано, що він включає два блоки елементів. Перший блок елементів – інституційний, охоплює правові норми, які утворюють систему законодавства щодо сталого розвитку та безпеки. Щодо другого блоку елементів – інституціонального, то він становить підсистему керівної системи, до організаційної структури якої зараховано органи публічної влади. Ураховуючи положення теорії інституціоналізму рекомендовано практично закріпити засади інституціоналізації системи публічного управління України, що можливо, зокрема, у межах концепції «проактивного» функціонування такої системи.