ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕФЕКТИВНИХ ДЕРЖАВНИХ УПРАВЛІНЦІВ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ОСНОВІ ДІАГНОСТИЧНОГО ОПИТУВАННЯ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Анотація

У цій статті представлено знахідки емпіричного дослідження психологічних характеристик, що визначають ефективне лідерство у сфері публічного управління в Україні. В умовах стрімких соціально-політичних трансформацій і триваючої цифровізації від публічних лідерів очікується не лише стратегічне мислення та політична обізнаність, а й емоційний інтелект, стресостійкість і когнітивна гнучкість. Метою дослідження є формування психологічного портрета ефективних публічних лідерів та оцінка їхньої готовності долати виклики інституційної трансформації й цифрового врядування. З цією метою було проведено онлайн-опитування з використанням змішаного методу діагностики, в якому взяли участь 338 державних службовців середньої та нижчої ланки з різних секторів управління. Анкета, спочатку розроблена українською мовою, включала як кількісні, так і якісні компоненти й пройшла валідацію для забезпечення надійності змісту та внутрішньої узгодженості (коефіцієнт Кронбаха = 0,82). Описова статистика показала, що емоційний інтелект, стресостійкість, комунікативні навички та стратегічне мислення сприймаються як найважливіші риси ефективного лідера. Кореляційний аналіз засвідчив тісний взаємозв’язок між цими психологічними компетентностями, що підкреслює їхню синергійну природу. Тематичний аналіз відкритих відповідей акцентував ключову роль соціального навчання, механізмів зворотного зв’язку, інституційної адаптації та цифрової трансформації у формуванні лідерської поведінки. Результати дослідження свідчать, що розвиток лідерства є не лише індивідуальним психологічним процесом, але й соціальним та організаційним явищем, на яке суттєво впливають політичний контекст, бюрократичні обмеження та організаційна культура. Спираючись на отримані результати, у дослідженні представлено структурно-функціональну інтегровану модель, що пропонує цілісний синтез психологічних, соціальних та інституційних вимірів розвитку лідерства. Ця модель слугує всеохопною основою для проєктування майбутніх програм підготовки кадрів та реформ у політиці. Дослідження робить внесок у розвиток наукового дискурсу щодо публічного лідерства, поєднуючи теоретичні конструкти з практичними висновками. Перспективним напрямом для подальших досліджень є розробка та емпірична перевірка запропонованої моделі з використанням лонгітюдних методів та порівняльних даних з метою підвищення її прикладної цінності та впливовості.