СЕГРЕГАЦІЯ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ

Анотація

У статті обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення визначення поняття сегрегації та протидії цьому явищу. Наголошено на тому, що дискримінація виступає родовим поняттям щодо сегрегації, а остання – формою дис- кримінації, яка має власні особливості та види. Вказано на необхідність доповнення Закону України «Про засади запобі- гання та протидії дискримінації в Україні» статтями щодо запобігання і протидії сегрегації. Під сегрегацією запропоно- вано розуміти форму дискримінації, котра полягає у діянні, спрямованому на відокремлення окремих індивідів (соціальних груп), які вирізняються за расовими, гендерними, сексуальними, соціальними, релігійними, освітніми, професійними чи іншими ознаками, без об’єктивно обґрунтованого і правомірного виправдання такого відмежування. Акцентовано увагу на значній диференціації проявів сегрегації у сучасному суспільстві та поширеності гендерної сегрегації у сфері праці (професійної сегрегації), зокрема й в Україні. Зроблено наголос на тому, що сегрегація не є подоланим сьогодні явищем, а її прояви доволі різноманітні. До прикладів сегрегації у сучасному суспільстві віднесено ставлення до ромів, вимушених переселенців зі Сходу України й осіб, котрі відмовляються вакцинуватися від COVID-19. Зроблено висновок про необхід- ність комплексної протидії цьому явищу, яка має розпочатися із законодавчого закріплення поняття сегрегації. Заува- жено, що добровільне відокремлення себе від інших осіб на підставі однієї з перелічених ознак не є сеґреґацією. Проявами такого добровільного відокремлення можна вважати діяльність освітніх і культурних закладів та установ, призначених для представників певної культури, носіїв певних традицій або національних меншин.