МЕДИЧНИЙ ПРАЦІВНИК ЯК ПУБЛІЧНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Анотація

У статті здійснено аналіз практик зарубіжних країн із регулювання здійснення медичної діяльності та встановлення змісту адміністративно-правового статусу медичних працівників. Метою статті є обґрунтування статусу медичних працівників як публічних службовців. Задля досягнення висунутої мети авторами застосовано загально-наукові методи наукового пізнання (діалектичний, структурно-логічний, аналізу та синтезу) та методи юридичної науки (метод порівняльного правознавства, метод юридичного моделювання та прогнозування, методи юридичної нормативістики). Авторами визначено, що сфера охорона здоров’я та належний рівень її ефективності відноситься до стратегічних завдань сучасної держави. Авторами встановлено, що відповідно до досвіду таких країн, як Іспанія, Японія, до регламентації медичної служби може бути застосовано інституційний підхід, основою якого є розуміння стратегічного завдання сфери охорони здоров’я як стратегічно важливого завдання функціонування держави. На підставі аналізу медичного законодавства таких країн, як Великобританія, Австралія, Канада, Швейцарія, зроблено висновок, що світовими тенденціями сфери охорони здоров’я є: цифровізація медичних послуг; контрольованість та чітка регламентація стандартів здійснення медичної діяльності; встановлення етичних стандартів лікування; інформаційна доступність та відкритість сфери охорони здоров’я. Авторами обґрунтовано, що здійснення нормативної регламентації медичної діяльності та надання медичних послуг відповідно до практик зарубіжних країн та міжнародних стандартів вимагає від України спрямування реформи у сфері охорони здоров’я на: розроблення професійних стандартів лікування, стандартів медичних професій та спеціалізацій, закріплення етичних стандартів регламентації адміністративно-правового статусу медичного персоналу (працівників) як представників публічної служби.