РОЗВИТОК ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ З ПОЗИЦІЙ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО ПІДХОДУ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.6.3

Ключові слова:

інститут публічного управління, інститути держави, інститути громадянського суспільства, суб’єкти публічного управління, інституціоналізація

Анотація

У статті розглядаються інститути управління (інструментальні, нормативно-рольові і комунікативні) в контексті їх теоретичного дослідження, визначаються межі концепту «інститут», аналізується категорія «інститут публічного управління», визначається місце інституту державного управління в публічному управлінні, характеризуються стратегії управлінського впливу на інститути в контексті етапів інституціонального розвитку. Обгрунтовано, що безумовне підпорядкування і примус є неодмінними атрибутами інструментальних інститутів. Нормативно-рольовий інститут розглядається насамперед крізь призму результатів його функціонування в суспільстві. Визначено, що розвиток демократичних форм участі громадян в управлінні, становлення громадянського суспільства приводять до появи нового типу інститутів управління – комунікативних, функціонування яких пов’язане не тільки з усвідомленням необхідності інститутів, але і з можливістю постійного їхнього коректування в комунікативному діалозі. Комунікативний інститут – це керований інститут, тому його розвиток вимагає розширення навичок самоконтролю і децентралізації. Показано, що інститут – не тільки визначена стійка норма, правило, закон, але і саморозвиток цієї норми, правила, закону, а також діяльність по встановленню норми, правила і закону. Тут сполучаються статична, динамічна й управлінська характеристики інституту, його стійкість, здатність встановлюватися і здатність бути встановленим. Визначено істотні характеристики публічного управління, зокрема вплив суб’єкта управління на об’єкт із метою досягнення консенсусу; механізм внутрішньої саморегуляції суспільства, що є практичним проявом інституціональної природи управління; «державне управління», здійснюване інститутом державної влади, «місцеве самоврядування», яке здійснюється, відповідно, органами місцевого самоврядування і «самоврядування», здійснювані громадянським суспільством; «м’яке» управління, націлене на консолідацію, солідарність і співробітництво.

Посилання

Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну / Пер. з нім. В. Купліна. К.: Четверта хвиля. 2001. 424 с.

Annual Review of Anthropology. Vol. 5 (1976), pp. 289–328. https://www.jstor.org/stable/2949315

Три чисті типи леґітимного панування. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Макс Вебер ; Перекл. з нім., післям. та комент. О. Погорілого. Київ. 1998. С. 157–272.

Фромм Е. Втеча від свободи / Еріх Фромм; перекл. з англ. М. Яковлева. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». 2019. 288 с.

Peter L. Berger and Thomas Luckmann, 1966. The Social Construction of Reality. http://perflensburg.se/Berger%20social-construction-of-reality.pdf

Словник соціологічних і політологічних термінів / Нар. укр. акад.; за заг. ред.: В.І. Астахової [та ін.] ; уклад. В.І. Астахова [та ін.]. Київ: Вища шк., 1993. 140, [1] c.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-03-21

Номер

Розділ

РОЗДІЛ 1 ТЕОРІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ