КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

Анотація

У статті досліджено концептуальні засади стратегічного управління соціальною сферою в Україні у порівнянні з європейським досвідом. Підкреслено необхідність переходу від кризового реагування до довгострокового стратегічного розвитку, що ґрунтується на проактивному плануванні, системному аналізі та людиноцентричному підході. Соціальна сфера розглядається як середовище, що має не лише долати наслідки криз, а й формувати основу для сталого розвитку суспільства й соціальної згуртованості, забезпечуючи водночас інклюзивність та соціальну справедливість.Європейський досвід окреслює п’ять ключових напрямів: соціальні інвестиції, ко-продукція послуг, оцінювання результативності, мульти-рівневе врядування та цифровізація. У Нідерландах і Данії соціальні інвестиції розглядаються як довгострокові вкладення в людський капітал, що забезпечують стабільність і згуртованість. У Великій Британії та Німеччині ко-продукція сприяє підвищенню довіри та легітимності політики через залучення громадян.У Швеції та Фінляндії головним критерієм ефективності реформ виступає якість життя населення. Скандинавська модель мульти-рівневого управління поєднує автономію громад із єдиними національними стандартами. Естонський досвід демонструє, як цифровізація створює прозорість, доступність і результативність соціальних послуг, відкриваючи нові можливості для громадянської участі.Український контекст проілюстровано нормативними документами, науковими дослідженнями та практиками громад Миколаївської та Дніпропетровської областей. Навіть у воєнних умовах громади впроваджують інноваційні підходи, проте вони потребують масштабування, системної підтримки та нормативного закріплення на державному рівні. Доведено, що стратегічне управління соціальною сферою в Україні має базуватися на інвестиційності, партнерстві, оцінюванні результативності, багаторівневій координації та цифровізації. Такий підхід сприятиме підвищенню якості послуг, зміцненню довіри, зменшенню нерівності між громадами та формуванню стійкості суспільства у воєнний і післявоєнний періоди, створюючи основу для сталого розвитку.