СУДОВИЙ ЗАХИСТ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКА

Анотація

Перш ніж перейти до правової характеристики державного захисту у сфері праці та теоретичного аналізу його складових елементів, зазначимо чинний Кодекс законів про працю (далі – Кодекс) в ст. 1 визначає всемірну охорону трудових прав працівників одним із пріоритетних завдань Кодексу. Відповідно до ст. 1. Проекту Трудового кодексу (далі – Проект) метою та завданням Трудового кодексу України є встановлення державних гарантій трудових прав і свобод громадян, створення належних, безпечних і здорових умов праці, забезпечення захисту прав та інтересів працівників і роботодавців [1]. Актуальність феномену правового захисту обумовлена необхідністю забезпечення гармонійного функціонування трудових правовідносин, в межах яких реалізація суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків стають безперешкодними. Тому, як зауважує С. І. Запара, держава в особі законодавчої, виконавчої та судової влади забезпечує ефективний та доступний механізм реалізації права на захист [2, с. 14]. У даній статті актуалізується увага на тому, яким має бути цей правовий захист, а конкретно у нашому випадку – судовий, та в чому полягає сутність його юридичної природи. Досліджено, що «захист» як такий первісно етимологічно та змістовно нерозривно пов'язаний з державою, яка, в свою чергу, виступає гарантом його закріплення та здійснення. Це пов’язано з тим, що держава в визначає та встановлює нормативні засади трудових правовідносин, визначаючи вектор та межі їх правового регулювання. Крім того, саме на державу покладається обов’язок створити «взаємні правові обмеження, які виключають можливість зловживання правом кожного суб’єкта проти інтересів його контрагента». Підкреслюється у дослідженні той факт, що однією iз найбільш ефективних фoрм захисту трудових прав є судовий захист, оскільки саме на органи судової влади покладений обов’язок ухвалювати законне та обґрунтоване рішення у справі. Як влучно відзначено у науковій літературі, суд виступає спеціалізованим державним органом, який здійснює функцію соціального контролю за наявності конфлікту між окремими членами суспільства, між ними та державою, який виник у будь-якій сфері діяльності людини, яка врегульована правом [3, с. 643].