ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ РАТИФІКАЦІЇ УКРАЇНОЮ КОНВЕНЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ ПРО ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ СТОСОВНО ЖІНОК І ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ ТА БОРОТЬБУ ІЗ ЦИМИ ЯВИЩАМИ (СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ)

Анотація

У статті окреслено дискусійні питання ратифікації Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція). Зроблено акцент на проблемах та полярних думках в українському суспільстві, що заважають ужиттю послідовних заходів для рати- фікації Стамбульської конвенції. Наголошено на прогалинах і недоліках національного законодавства, яке потребує узгодження із сучасними європейськими стандартами. Найбільш дискусійними питаннями ратифікації Стамбуль- ської конвенції Україною визначені такі: 1) як здійснити адаптацію норм вітчизняного законодавства відповідно до вимог міжнародного документа? 2) як організувати проведення широкої просвітницької діяльності стосовно переваг надання обов’язковості положенням Конвенції? 3) як переформатувати діяльність суб’єктів владних повноважень для забезпечення виконання положень Конвенції? 4) яким чином упровадити ефективний механізм правозастосування за вчинення домашнього й іншого ґендерно зумовленого насильства? 5) як визнати поняття «ґендер» ключовим терміном в аспекті запобігання і протидії будь-яким проявам насильства? Вказано на необхідність привернення найбільшої уваги для вирішення п’ятого питання, яке полягає у визначенні жертв такого насильства – жінок, за їхньою ґендерною, а не біологічною / статевою ознакою, що дозволяє зробити умовивід про те, що дія цього положення поширюється на всіх осіб, які виконують властиві жіночим ролі в суспільстві. Водночас за статевою належністю, тобто біологічно, такі особи можуть бути жінками, але можуть і не бути ними. Зазначено, що нині українському суспільству необхідно визнати факт існування сімейних відносин, утворених осо- бами однієї біологічної статі, оскільки останні також мають підпадати під дію законодавства, спрямованого на запобігання і протидію насильству. Адже, відповідно до статті 21 Конституції України, усі люди є вільні та рівні у своїй гідності та правах.