Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права

РОЛЬ ВІДКРИТИХ ДАНИХ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРИНЦИПУ ПУБЛІЧНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ

Галина Олексіївна Дзяна, Ростислав Борисович Дзяний — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті розкрито один з фундаментальних принципів демократичного врядування – принцип публічності, основи для реалізації якого, через гарантії свободи слова, права на звернення та права на інформацію, закладені в Конституції України. Акцентовано увагу на основних аспектах принципу публічності, таких як: відкритість та доступність інформації про діяльність органів публічної влади, прозорість прийняття рішень, участь громадян у процесах прийняття рішень, підзвітність та відповідальність органів влади. Встановлено, що відкриті дані є потужним інструментом для забезпечення доступності інформації, сприяння прозорості та підзвітності влади перед суспільством. З’ясовано, що впродовж останніх років Україна досягла значних успіхів у сфері відкритих даних та займає високі позиції у міжнародних рейтингах. З 2020 року Україна піднялася у рейтингу відкритих даних із 17-го місця на 6-те у 2021 році та утримується у трійці лідерів упродовж 2022–2024 років. Незважаючи на повномасштабну війну, Україна залишається одним з лідерів в сфері відкритих даних серед країн Європи та займає 3-ю сходинку за останнім рейтингом The Open Data Maturity 2024. Виявлено основні проблеми і виклики в роботі з відкритими даними в умовах війни: ризик розкриття чутливої інформації, що може становити загрозу для національної безпеки, оборони, критичної інфраструктури та безпеки громадян, обмежений доступ до низки державних реєстрів та порталів відкритих даних, ускладнення збору даних, ризик пошкодження інфраструктури, баланс між безпекою та прозорістю. Зроблено висновок, що в умовах воєнного стану має працювати система моніторингу за використанням відкритих даних, необхідно регулярно переглядати класифікацію даних та критерії оцінки ризиків, проводити аудит безпеки відкритих даних, оперативно реагувати на загрози, підвищувати рівень обізнаності та кваліфікації користувачів відкритих даних з питань безпеки та відповідального використання інформації.

ВПЛИВ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ НА СИСТЕМУ ВИЩОЇ ОСВІТИ: АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ РЕЛОКАЦІЇ НА АКАДЕМІЧНУ НАСТУПНІСТЬ ТА ІНСТИТУЦІЙНУ СТІЙКІСТЬ

Олександра Андріївна Макуріна, Андрій Андрійович Макурін — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Складний зв’язок між збройним конфліктом і системою вищої освіти став критичною сферою дослідження, особливо у контексті збільшення випадків переміщення закладів вищої освіти, спричинених війною. Коли військові конфлікти спалахують і загострюються, вони не тільки руйнують соціальну структуру територіальних спільнот, але й серйозно впливають на заклади освіти, що призводить до комплексу викликів, які загрожують академічній наступності та інституційній стабільності. Ця дослідницька стаття має на меті проаналізувати багатогранний вплив війни на вищу освіту, зосередитись особливо на аспекті релокації, яка стала звичайним наслідком для студентів, викладачів і навчальних закладів у зонах конфлікту. У багатьох випадках збройні конфлікти змушують людей залишати свої домівки, що призводить до значного переміщення здобувачів освіти і викладачів, що призводить до переривання їхньої навчальної діяльності та потенційної втрати цінних освітніх ресурсів. Крім того, життєздатність закладів вищої освіти знаходиться під загрозою, оскільки вони стикаються зі зменшенням кількості студентів, фінансуванням і проблемою забезпечення якісної освіти в умовах перервності, багаторежимності, нестабільності та невизначеності. Війна постає значним руйнівним фактором для системи вищої освіти, безпрецедентними викликами, які важко було передбачити навіть у часи пандемії, коли вища школа вже зазнала значних змін і реформ. Якщо під час пандемії (коронавірусу) основні труднощі полягали в адаптації формату навчання, організації робочих процесів, виборі платформ і методів роботи з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, то тепер на перший план вийшла необхідність рішучої боротьби за збереження інфраструктури закладів вищої освіти (ЗВО) та забезпечення безпеки студентсько-викладацьких колективів. Незважаючи на складність ситуації, безпрецедентна єдність українського суспільства є потужною силою, що допомагає долати ці виклики. Ця згуртованість стала міцним фундаментом соціальної стійкості держави та загальнонаціонального опору російській агресії. Таке швидке об’єднання українського суспільства та державних інституцій стало можливим насамперед завдяки процесам демократизації суспільних відносин, що послідовно відбувалися в Україні упродовж усіх років її незалежності на основі національних цінностей.

УПРАВЛІНСЬКІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Олександр Олександрович Шевчук — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано традиційні стратегії управління сферою охорони здоров’я в сучасних умовах, актуалізовано необхідність наукової розробки комплексного підходу до управління, модернізації інфраструктури, кадрової політики, фінансування, розвитку первинної медичної допомоги та цифровізації. Метою статті є аналіз традиційних управлінських стратегій розвитку сфери охорони здоров’я в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному аналізі наукової літератури, статей в періодичних виданнях. Автором було висвітлено стратегію централізованого управління в контексті забезпечення ефективної координації медичних послуг та стандартизації якості обслуговування, що сприяє підвищенню рівня контролю та моніторингу. Розглянуто проблему розвитку інфраструктури, як важливого напрямку реформування медичної галузі України, який забезпечує відновлення та модернізацію медичних установ, застосування енергоефективних технологій та підвищення доступності медичних послуг. Аргументовано необхідність створення можливостей для професійного розвитку працівників сфери охорони здоров’я та впровадження мотиваційних механізмів удосконалення системи підготовки медичних кадрів в рамках розвитку кадрової стратегії. Водночас, у статті піднімається питання про необхідність збереження балансу між комерціалізацією сфери та забезпеченням рівного доступу до базових медичних послуг, про що дає уявлення аналіз фінансової стратегії та дає уявлення про складності переходу до платних медичних послуг та розвиток медичного страхування. Автор акцентує увагу на тому, що розвиток первинної медичної допомоги є важливим напрямом реформ, спрямованим на підвищення доступності послуг, інтеграцію первинної ланки з вторинною та третинною, а також посилення профілактичних заходів. Особливу увагу приділено висвітленню стратегії цифровізація охорони здоров’я, яка відкриває нові можливості для автоматизації процесів, впровадження електронних медичних карток, розвитку цифрової медицини та оптимізації управління ресурсами, а залучення цифрових технологій сприяє покращенню доступності медичних послуг та підвищенню оперативності надання лікування.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У КОНТЕКСТІ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Ганна Олександрівна Блінова — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано теоретичні та практичні аспекти сучасних викликів публічного управління у сфері регіональної екологічної політики у контексті антикорупційного законодавства з урахуванням різноманіття складних питань, пов’язаних із станом і відновленням екології країни після війни в умовах дефіциту ресурсів. Обґрунтовано розуміння регіональної екологічної політики як діяльність органів місцевого самоврядування щодо вироблення та реалізації управлінських рішень для здійснення регулюючого, організуючого та координуючого впливу на сферу екологічних правовідносин, що склались між юридичними та фізичними особами щодо об’єктів природокористування. Виявлено, що метою такого публічного управління є задоволення екологічних інтересів територіальної громади, пов’язані із безпекою природного середовища для громадян та оптимальним використанням її природних ресурсів. Основними факторами, що впливають на особливості публічного управління регіональною екологічною політикою визначено: географічна специфіка регіону; ризики природного та техногенного характеру для благополуччя територіальної громади; розміщені суб’єкти господарювання; наповненість місцевого бюджету; рівень активності громадськості з питань екологічної безпеки; ступінь екологічної свідомості мешканців громади; ступінь корумпованості посадових осіб органів місцевого самоврядування та ефективність прийнятих ними рішень в контексті регіональної екологічної політики. Запропоновано шляхи удосконалення публічного управління регіональною екологічною політикою через: розробку рекомендацій із виявлення, фіксації проблем в екологічній сфері на рівні органів місцевого самоврядування, у тому числі пов’язані із наслідками веденням воєнних дій та шляхів їх вирішення; та створення на рівні Міністерства розвитку громад та територій, а також Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів регіонального розвитку відкритої бази даних типових викликів, що постають перед місцевим самоврядуванням у сфер екологічної безпеки, та напрацювання найбільш дієвих алгоритмів їх подолання.

НАЦІОНАЛЬНА АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОУПРАВЛІНСЬКОГО МЕХАНІЗМУ

Анастасія Сергіївна Гавриленко — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті комплексно розкрито особливості розвитку та трансформації антикорупційної політики в Україні у зв’язку з установленням правового режиму воєнного стану з позицій методології цілепокладання. Автор звертає увагу на безпрецедентну актуальність проблеми запобігання й протидії корупції у сфері публічного управління в кризових умовах сьогодення. Аналізуються зміни, що відбуваються в антикорупційному законодавстві, практиці функціонування контрольних й правоохоронних органів, а також інституціях громадянського суспільства під тиском зовнішніх і внутрішніх викликів. У центрі уваги – обґрунтування принципово нового змісту антикорупційної політики, що формується під впливом воєнно-політичних обставин та з умови забезпечення державної безпеки і підтримки міжнародних партнерів України. Особлива увага приділена функціонуванню правових механізмів протидії корупції під час обмеження низки демократичних процедур, посилення централізації та концентрації владних повноважень в руках органів військового управління. Здійснюється критичний аналіз ризиків розширення корупційних практик за умов дерегуляції, спрощення процедур закупівель, прискореного розподілу державних ресурсів та гуманітарної допомоги. Підкреслюється зростання відповідальності органів публічної влади, необхідність підтримувати прозорість рішень і збереження основних стандартів демократії навіть під час дії особливого правового режиму. Надано обґрунтування необхідності впровадження інноваційних інструментів антикорупційної діяльності шляхом: цифровізації публічного управління, посилення антикорупційної сертифікації для галузей підвищеного ризику, удосконалення механізмів взаємодії між державними органами та громадськістю. Запропоновано концептуальну модель адаптації антикорупційної політики до умов воєнного стану, яка базується на принципах верховенства права, інституційної стійкості та інтеграції найкращих міжнародних стандартів і практик. Зроблено висновок про те, що оновлення змісту антикорупційної політики є невід’ємною умовою забезпечення стабільності державного управління, легітимності влади та зміцнення національної безпеки України у період воєнних дій.Обґрунтовано, що гнучкість, відкритість і прозорість державної політики щодо запобігання корупції мусять стати ключовими орієнтирами сучасного реформування антикорупційної системи в Україні.

ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКІ МЕХАНІЗМИ ВІДНОВЛЕННЯ ЖИТЛОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД: СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ТА ВИКЛИКИ

Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено проблематику післявоєнного відновлення житлової інфраструктури та механізми її ефективного державного регулювання. Виявлено значні масштаби руйнувань житлового фонду, які сягають понад 58,9 млрд дол. прямих збитків, знищено або пошкоджено понад 250 тисяч житлових будівель, з яких 27 тисяч – багатоквартирні будинки. Сукупні втрати у сфері житлово-комунального господарства оцінюються у 4,5 млрд дол., що суттєво ускладнює відновлення критично важливої інфраструктури. Систематизовано основні виклики, що постають перед органами публічного управління у процесі реконструкції житлового фонду, включаючи обмеженість фінансових ресурсів, неузгодженість дій між державними та місцевими органами влади, недостатню цифровізацію управлінських процесів, високі корупційні ризики та труднощі із залученням приватного капіталу. Виявлено ключові структурні проблеми, що ускладнюють реалізацію відбудовчих програм, серед яких відсутність єдиного координаційного центру, неефективність механізмів фінансування, обмеженість правових інструментів страхування житла та недостатня інтеграція громадськості у процес прийняття управлінських рішень.Сформовано концептуальні напрями вдосконалення публічно-управлінських механізмів у сфері реконструкції житлової інфраструктури, що передбачають впровадження централізованого управління, розширення можливостей державно-приватного партнерства, удосконалення нормативно-правового забезпечення та цифрову трансформацію процедур відбудови. Запропоновано створення єдиної національної цифрової платформи для моніторингу пошкоджень, планування відновлення та контролю за використанням фінансових ресурсів.Розроблено концептуальну модель вдосконалення управлінських механізмів у відбудові житлового фонду, що включає механізми координації між центральними та місцевими органами влади, стандартизацію процедур фінансування, запровадження податкових стимулів для забудовників, розширення доступу до міжнародних фінансових інструментів, а також впровадження відкритих даних для забезпечення громадського контролю за реконструкцією житла. Запропоновано підхід до адаптації світового досвіду відновлення житлової інфраструктури до національних умов, з урахуванням сучасних викликів та стратегічних пріоритетів відбудови України.

ЕФЕКТИВНА ПУБЛІЧНА ВЛАДА БЕЗ КОРУПЦІЇ: ЕКОНОМІЧНА ТА АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКИ У РОЗБУДОВІ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Андрій Андрійович Макурін — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто умови розбудови правової держави Україна, яка стикається з нагальною потребою забезпечення ефективної публічної влади, що ускладнюється тривалим впливом корупції. Встановлено, що проблема корупції підриває довіру до державних інститутів, гальмує економічний розвиток і дестабілізує демократичні процеси. Незважаючи на впроваджені антикорупційні реформи та формування відповідних інституцій, корупційні прояви адаптуються до нових умов, що ставить під сумнів ефективність поточних підходів. Проведено аналіз синхронізації економічної та антикорупційної політик для побудови ефективної публічної влади без корупції, що є фундаментальною основою для повноцінного становлення правової держави. Проблема характеризується прихованим характером корупції, що ускладнює її вимірювання, а також дискусіями щодо реальної ефективності антикорупційних ініціатив та впливу політичних інтересів на боротьбу з нею.Також обговорюється роль громадянського суспільства у протидії корупції. Наведено Міжнародний Індекс сприйняття корупції (CPI) який щорічно демонструє, що найменш корумпованими країнами є Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Сінгапур та Швеція, тоді як Україна протягом 2020–2024 років демонструвала відносну стабільність у діапазоні 31–36 балів, що вказує на помірно високе сприйняття корупції. Це свідчить про те, що, попри певні покращення позицій у рейтингу, корупція залишається значною проблемою, і вжиті заходи не призвели до кардинального прориву.Боротьба з корупцією нерозривно пов’язана з економічною політикою. Надмірне регулювання та непрозорі процедури створюють сприятливе середовище для корупції, тоді як лібералізація та відкритість економіки зменшують такі ризики. Нерівномірний розп оділ доходів також може провокувати корупційні прояви. Україна вже створила антикорупційну інфраструктуру, включаючи НАБУ, САП та НАЗК, але виклики полягають у забезпеченні невідворотності покарання, посиленні координації органів та подоланні спротиву. Подальша децентралізація, цифровізація державних послуг та реформа судової системи є ключовими для підвищення ефективності антикорупційної боротьби. Таким чином, ефективна публічна влада без корупції можлива лише за умови системної взаємодії між ефективною економічною політикою, безкомпромісною антикорупційною політикою та міцними засадами правової держави.

ОСВІТНІ СТАНДАРТИ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТИ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Оксана Миколаївна Оргієць, Станіслав Юрійович Романчук — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена питанням впровадження державних стандартів у закладах загальної середньої освіти та їх впливу на якість освітнього процесу. Досліджуючи історіографію питання автори дійшли висновку, що офіційні правила, формальні норми або орієнтири щодо рівня шкільного навчання почали застосовувати ще у ХІХ ст. та періодично змінювалися, адже реагували на вимог суспільства та різні умови, включаючи вік учнів, відмінності в їх здібностях. Акцентовано, що сьогоднішній погляд на освітні стандарти сходить до зміни поглядів на освітню політику в світі, а саме зміщенні фокусу від структурної якості та якості процесу до кінцевих зрозумілих результатів системи освіти. Аналізуючи дослідження впливу змін на якість освіти, пов’язаних із стандартами та інноваціями, показано, що ці процеси поряд з безперечними перевагами породжують деякі негативні явища на етапі їх реалізації. Серед них: шаблонний підхід у практиці застосування стандартів без розуміння та прийняття сутності змін та усвідомлення їхнього впливу на якість як педагогами, так і управлінцями; надмірна завантаженість освітян і відсутність ресурсів (технічних, матеріальних, методичних, іноді – фізичних) під час створення та реалізації збалансованих освітніх програм в закладах освіти; високе значення підсумкового тестування; прагнення «за будь-яку ціну» показати хороший результат через спотворення звітності, натягування оцінок тощо. Тому реально нововведення, пов’язані зі стандартами, неспроможні дати відчутних продуктивних результатів зразу ж. Попередня підготовка до пілотування реформи в закладах загальної середньої освіти допомагає виявити болючі точки в кожній освітній організації та саме на їх виправлення повинна бути спрямована державна освітня політика і зусилля кожного рівня владних структур. Для цього необхідні трансформаційні зміни в дидактиці, методиках викладання, технології та управлінні освітою, підвищення якості та ефективності використання ресурсів (матеріальних та людських), зміну політики самого результату від оцінювання знань до формування компетенцій.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ІНКЛЮЗИВНОЮ ОСВІТОЮ: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Олена Вікторівна Поступна, Олена Миколаївна Куля — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджуються механізми публічного управління інклюзивною освітою в Україні, аналізується їхній сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку.Систематизація наявних загальних механізмів (правових, організаційних, економічних, соціально-мотиваційних, інформаційних, моніторингу та контролю) дозволила висвітлити їх специфіку в українському контексті та встановити взаємозв’язок.Визначено низку проблем, що перешкоджають ефективній реалізації інклюзивної освіти, серед яких недостатнє фінансування, нерівномірний розподіл інклюзивно-ресурсних центрів, брак кваліфікованих педагогічних кадрів та проблеми міжвідомчої координації. Особлива увага приділяється загостренню цих проблем в умовах повномасштабної війни, що спричиняє руйнування інфраструктури, погіршення психологічного стану та масову міграцію.Запропоновано перспективні напрями розвитку, включаючи збільшення фінансування, розширення мережі інклюзивно-ресурсних центрів, удосконалення підготовки педагогів, посилення міжвідомчої взаємодії та підвищення суспільної обізнаності. Ефективне публічне управління визнається ключовим фактором для успішного впровадження інклюзивної освіти та забезпечення рівних можливостей в Україні.Стаття має значення для науки публічного управління та адміністрування, оскільки сприяє глибшому розумінню теоретичних та практичних аспектів розвитку інклюзивної освіти та функціонування механізмів публічного управління в контексті інклюзії, що є відносно новою, але дуже актуальною проблемою для наукової спільноти. Робота підкреслює важливість гармонійного використання всіх механізмів та їх синергії для ефективності управління. Значення статті для практики полягає в тому, що ефективне публічне управління визнається ключовим фактором для успішного впровадження інклюзивної освіти та забезпечення рівних можливостей в Україні. Запропоновані перспективні напрями мають практичне значення для підвищення ефективності публічного управління інклюзивною освітою в Україні. Дослідження також враховує виклики, спричинені повномасштабною війною, що є актуальним для розробки практичних рішень у сучасних умовах.

ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ

Євгеній Іванович Таран — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено формування нового світового порядку через призму військових, економічних і технологічних факторів, що позначаються на глобальному балансі сил. Актуальність роботи зумовлена потребою аналізу змін у світовій політиці, спричинених перерозподілом впливу між державами, кризою традиційних міжнародних інститутів і загостренням геополітичних суперечностей. Метою статті є оцінювання ключових факторів, що визначають сучасний перерозподіл міжнародних сил, та виявлення можливих сценаріїв розвитку глобального порядку. Використано системний і структурно-функціональний підходи, що дають змогу проаналізувати взаємодію військових, економічних і технологічних чинників у міжнародних відносинах. Метод порівняльного аналізу застосовано для дослідження ефективності міжнародних організацій у регулюванні глобальних процесів, а прогнозний – для характеристики потенційних прогнозів становлення світової системи. Виявлено, що трансформація геополітичних центрів впливу супроводжується ослабленням традиційних механізмів налагодження міжнародних відносин, посиленням конкурентної боротьби за стратегічні ресурси та зростанням політичної нестабільності. Доведено, що багатополярний світовий порядок формується через економічну взаємозалежність між ключовими гравцями, тоді як загроза глобального хаосу підсилюється кризою міжнародного врядування. Встановлено, що військові альянси залишаються основними стабілізаційними чинниками безпеки, проте технологічна революція та розвиток нових форм впливу, зокрема кіберзагроз та інформаційних війн, змінюють традиційні моделі міжнародної взаємодії.Зроблено висновок, що ефективність міжнародних організацій потребує реформування, зокрема через створення нових механізмів кризового управління та посилення міжнародного права. Обґрунтовано необхідність розроблення довгострокових стратегій зниження економічної залежності від авторитарних режимів, зміцнення технологічного потенціалу держав і розширення системи безпекових гарантій.Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом адаптаційних стратегій провідних країн, оцінюванням впливу штучного інтелекту на безпекові процеси та дослідженням ролі нових економічних союзів у забезпеченні фінансової стабільності глобальної системи.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ БЕЗПІЛОТНИХ ЛІТАЛЬНИХ АПАРАТІВ З ОГЛЯДУ НА ЗАХИСТ ПРАВА НА ПРИВАТНІСТЬ

Крістіна Віталіївна Дерев’янко — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено висвітленню національного механізму захисту права людини та громадянина на приватність в умовах дії правового режиму воєнного стану, пов’язаного із використанням безпілотних літальних апаратів і систем (далі – БпЛА), а також новітніх технологій та програмного забезпечення, дотичного до їх застосування. Відповідно до поставленої мети розкрито напрямки використання БпЛА, а також ризики, як результат впливу невизначеності на досягнення поставлених цілей, що відносяться до посягання на права та свободи осіб під час виконання покладених на органи Національної поліції завдань. У свою чергу, акцентовано увагу на низці варіантів фахового підходу щодо удосконалення шляхів вирішення даної проблеми, які ґрунтуються на аналізі чинного законодавства та чіткому означенні особливостей нормативно-правових підстав. Наукова новизна дослідження полягає у важливості та актуальності обраної теми з огляду на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.05.2024 № 326 БпЛА було включено до переліку тем перспективних наукових досліджень на 2025–2029 роки. Це свідчить як про брак обізнаності, так і про необхідність широкого висвітлення зазначеної теми у науковій спільноті, органах державної влади та місцевого самоврядування, серед цивільного населення у зв’язку з різнобічним використанням БпЛА та їх масовою популяризацією. Наголошено на стрімкому розвитку технологій БпЛА, адже нові тенденції їхнього використання вимагають у законодавця пильної уваги до коригування діючих правових норм для належного правового регулювання цієї сфери, запобігання неконтрольованому використанню БпЛА та запобігання порушенням прав людини внаслідок правових колізій. Проаналізовано варіанти фахового підходу щодо законності використання БпЛА та програмного забезпечення на основі рішень Європейського суду з прав людини. Це дозволить створити дієве законодавство у сфері розвитку БпЛА в цілому та використання поліцією технічних засобів зокрема. Доведено, що розвиток штучного інтелекту, технічних програм та аналітичного забезпечення, що може використовуватись у діяльності Національної поліції, має відбуватися у синергії з одночасною екстраполяцією таких новел у законодавство.

РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПОДАТКОВИХ ТА МИТНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ: ГЛОБАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ТА НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Роксолана Юріївна Іванова — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Митне та податкове право виникло як сфера багатонаціональної правової інтеграції та інституційної співпраці завдяки збільшенню міжнародної торгівлі, руху капіталу та транскордонної економічної діяльності. У статті розглядається вплив міжнародних організацій на побудову правовідносин у сфері оподаткування та митної справи як складових глобального економічного управління. Апостолів Іоанна і Фоми та десятки інших міжнародних організацій, включаючи ООН, ОЕСР, СОТ, МВФ, беруть активну участь у розробці міжнародних інструментів, пропаганді політичних рамок і визначення технічних критеріїв для уніфікації податків і мит у різних державах. Ці організації діють як постачальники стандартних угод, таких як Типова податкова конвенція ООН, і видають вказівки щодо трансфертного ціноутворення, а також запобігання уникненню, митної вартості та виступають за прозорість, належне управління та ефективність адміністрування. Їхній вплив особливо виражений у процесах узгодження міжнародних угод про усунення подвійного оподаткування, заходи протидії розмиванню бази, механізми врегулювання суперечок та міжнародні митні процедури.Дослідження розглядає роль цих організацій на прикладі України, зосереджуючись на тому, як їхні вищезазначені міжнародні функції взаємодіють із створенням і розвитком національних правових систем у сфері податкового та митного права. Враховуючи географічне розташування України на перехресті східної та західної економічних зон, її прогнозовану інтеграцію з Європейським Союзом, а також її стратегію економічного відновлення після війни, залежність країни від міжнародного співробітництва та правової інтеграції є явною.

АДМІНІСТРАТИВНА ТА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХУЛІГАНСТВО: ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ

Володимир Олександрович Іванцов — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Проблема розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності за хуліганство є однією з найактуальніших у сучасній правозастосовній практиці України. Відсутність чітких критеріїв для диференціації між цими видами правопорушень призводить до труднощів у кваліфікації діянь, неоднозначності судової практики та, як наслідок, порушення принципів правової визначеності та справедливості. Законодавство України регулює питання відповідальності за хуліганство у двох нормативно-правових актах: Кодексі України про адміністративні правопорушення (стаття 173) та Кримінальному кодексі України (стаття 296). Основна відмінність між цими правопорушеннями полягає у ступені суспільної небезпеки діяння, однак відсутність чітких критеріїв оцінки призводить до можливості помилкової кваліфікації однакових за суттю дій. Адміністративне хуліганство охоплює менш суспільно небезпечні діяння, такі як нецензурна лайка у громадських місцях, образливе чіпляння до громадян або інші дії, що порушують громадський порядок. Санкції передбачають штраф або адміністративний арешт. Натомість кримінальне хуліганство характеризується грубим порушенням громадського порядку із застосуванням особливої зухвалості чи виняткового цинізму, що суттєво ускладнює його розмежування з адміністративними правопорушеннями. Судова практика демонструє випадки неоднакової кваліфікації правопорушень, що може призводити як до надмірно суворого, так і до необґрунтовано м’якого покарання.Головними проблемами правозастосування є відсутність чітких критеріїв «особливої зухвалості» та «виняткового цинізму», що є визначальними для кримінального хуліганства. Відсутність єдиних підходів до їх тлумачення унеможливлює об’єктивну оцінку ступеня суспільної небезпеки правопорушення, що ускладнює діяльність правоохоронних органів та судів. Як наслідок, правоохоронці часто стикаються з проблемою неправильної кваліфікації діянь, а судові рішення можуть бути оскаржені через невідповідність фактичних обставин справи юридичним нормам. З метою удосконалення правового регулювання необхідно внести зміни до законодавства, які забезпечать чітке визначення критеріїв розмежування адміністративного та кримінального хуліганства. Рекомендується розробка методичних рекомендацій для правоохоронних органів і суддів з уніфікованими підходами до кваліфікації правопорушень. Крім того, важливим є узагальнення судової практики та запровадження механізму моніторингу правозастосування, що дозволить зменшити кількість судових помилок.Таким чином, вдосконалення правового регулювання хуліганських дій сприятиме підвищенню ефективності правозастосування, зміцненню верховенства права та забезпеченню принципу юридичної визначеності у питаннях кваліфікації правопорушень. Запропоновані заходи дозволять уникнути неправомірного застосування адміністративної або кримінальної відповідальності, що позитивно вплине на рівень правопорядку та справедливості у правовій системі України.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ВІДНОСИН З НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ У СФЕРІ БУДІВНИЦТВА

Юрій Миколайович Туровець — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

В статті досліджуються особливості суб’єктного складу надання адміністративних послуг в сфері будівництва. Вказується на основних проблемах щодо суб’єктів, що такі послуги надають, розподілу між нами повноважень, забезпечення якості надання та супроводу таких послуг. Автор обґрунтовує доцільність визначати серед суб’єктів відносин з адміністративних послуг у сфері будівництва таких: суб’єкти надання послуг; суб’єкти звернення; суб’єкти супроводження послуги; суб’єкти контролю. Акцентовано увагу на тому, що, зважаючи на широке коло суб’єктів, що беруть участь у адміністративних відносинах із надання адміністративних послуг в сфері будівництва, важливим на сьогодні є удосконалення системи таких послуг, в тому числі, як за рахунок розширення штату необхідних працівників та кількості структурних підрозділів відповідних органів, але й за рахунок додаткового навчання щодо можливостей онлайн послуг як самих суб’єктів, які такі послуги надають, так і заявників. Автор стверджує важливість розширення та посилення уваги на таких заходах: проведення онлайн-семінарів та навчання щодо надання адміністративних послуг у сфері будівництва; розробка більш детальний набір інструкцій з урахуванням вхідних питань та помилок; проведення розсилки методичних матеріалів та змін у законодавстві у сфері будівництва для суб’єктів надання послуг; надання територіальним громадам, які утворили власні органи архітектурно-будівельного контролю повноваження щодо реєстрації документів та здійснення контролю будівництва на території громад; посилення контролю за оновленням програмного забезпечення та посилення кібербезпеки.

МОЖЛИВОСТІ ІМПЛІЦИТНОЇ ОЦІНКИ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ЛЮДИНИ ЗА ХАРАКТЕРОМ ЇЇ АФЕКТИВНИХ РЕАКЦІЙ ПРИ ОВОЛОДІННІ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

Ірина Федорівна Аршава, Анастасія Володимирівна Баратинська — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу мовної тривожності як аспекту імпліцитної діагностики емоційної стійкості людини. Розглянуто погляди різних вчених щодо виникнення афективних станів при оволодінні іноземною мовою (У. Ріверс, Д. Янг, Д. Аусбель, Н. Хомський та ін.). Обґрунтовано неефективність методу навчання іноземної мови шляхом “learning till overlearning” (механічного «зверхзаучування»). Розглянуто ідеї Ноема Хомського та інших представників когнітивної психології щодо важливості врахування ментальних процесів при оволодінні іноземною мовою на противагу скіннеріанській теорії. Обґрунтовано важливість ролі емоційних реакцій, які виникають у суб’єктів при комунікативному навчанні. У статті досліджуються психологічні аспекти формування емоційної стійкості індивіда у процесі вивчення іноземної мови, акцентується увага на можливостях її імпліцитної (непрямої) оцінки через аналіз афективних реакцій.Автори ґрунтовно розкривають поняття емоційної стійкості як здатності особистості ефективно долати стресові ситуації, регулювати власний емоційний стан та зберігати оптимальний рівень мотивації в умовах підвищеного когнітивного та емоційного навантаження, характерного для процесу оволодіння новою мовою. Звертається увага на те, що афективні реакції, які супроводжують навчання (зокрема тривожність, ентузіазм, напруженість, фрустрація тощо), можуть слугувати надійними індикаторами рівня емоційної стійкості, що дозволяє здійснювати її імпліцитну оцінку без застосування прямих діагностичних методик.Розглянуто специфічні характеристики особистості, які можуть призводити до виникнення мовної тривожності при оволодінні іноземною мовою, а саме: низький рівень самооцінки, тенденція порівнювати власні результати діяльності з результатами інших індивідів (змагальність), страх почуття власної ідентичності, особистісна та ситуативна тривожність, високий рівень нетолерантності до невизначеності (як особистісної характеристики і ознаки когнітивного стилю), домінування орієнтації на власний стан (і пов’язану з цим виражену тенденцію до запобігання невдач), низький рівень контролю активності тощо. Доведено, що мовна тривожність справляє негативний вплив як на успішність оволодіння академічною діяльністю, так і на процеси пізнання та соціальну взаємодію і на особистість у цілому, що є важливим аспектом актуальності її вивчення у контексті імпліцитної оцінки емоційної стійкості людини.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕФЕКТИВНИХ ДЕРЖАВНИХ УПРАВЛІНЦІВ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ОСНОВІ ДІАГНОСТИЧНОГО ОПИТУВАННЯ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Степан Львович Кулиняк — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

У цій статті представлено знахідки емпіричного дослідження психологічних характеристик, що визначають ефективне лідерство у сфері публічного управління в Україні. В умовах стрімких соціально-політичних трансформацій і триваючої цифровізації від публічних лідерів очікується не лише стратегічне мислення та політична обізнаність, а й емоційний інтелект, стресостійкість і когнітивна гнучкість. Метою дослідження є формування психологічного портрета ефективних публічних лідерів та оцінка їхньої готовності долати виклики інституційної трансформації й цифрового врядування. З цією метою було проведено онлайн-опитування з використанням змішаного методу діагностики, в якому взяли участь 338 державних службовців середньої та нижчої ланки з різних секторів управління. Анкета, спочатку розроблена українською мовою, включала як кількісні, так і якісні компоненти й пройшла валідацію для забезпечення надійності змісту та внутрішньої узгодженості (коефіцієнт Кронбаха = 0,82). Описова статистика показала, що емоційний інтелект, стресостійкість, комунікативні навички та стратегічне мислення сприймаються як найважливіші риси ефективного лідера. Кореляційний аналіз засвідчив тісний взаємозв’язок між цими психологічними компетентностями, що підкреслює їхню синергійну природу. Тематичний аналіз відкритих відповідей акцентував ключову роль соціального навчання, механізмів зворотного зв’язку, інституційної адаптації та цифрової трансформації у формуванні лідерської поведінки. Результати дослідження свідчать, що розвиток лідерства є не лише індивідуальним психологічним процесом, але й соціальним та організаційним явищем, на яке суттєво впливають політичний контекст, бюрократичні обмеження та організаційна культура. Спираючись на отримані результати, у дослідженні представлено структурно-функціональну інтегровану модель, що пропонує цілісний синтез психологічних, соціальних та інституційних вимірів розвитку лідерства. Ця модель слугує всеохопною основою для проєктування майбутніх програм підготовки кадрів та реформ у політиці. Дослідження робить внесок у розвиток наукового дискурсу щодо публічного лідерства, поєднуючи теоретичні конструкти з практичними висновками. Перспективним напрямом для подальших досліджень є розробка та емпірична перевірка запропонованої моделі з використанням лонгітюдних методів та порівняльних даних з метою підвищення її прикладної цінності та впливовості.

ВИЗНАЧЕННЯ ФІКСОВАНОГО ЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТІВ ВАЖЛИВОСТІ ОЦІНОЧНИХ КОМПОНЕНТІВ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ

Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Одним із ключових аспектів успішного планування та ведення сучасних бойових дій є всебічне врахування морально-психологічного стану особового складу (далі – МПС). Високий рівень МПС є визначальним чинником у підтриманні боєздатності підрозділів, їх стійкості до стресових ситуацій, згуртованості та здатності виконувати бойові завдання в умовах інтенсивного фізичного та психологічного навантаження. Військовослужбовці, які мають високий рівень МПС, демонструють кращі показники витривалості, дисциплінованості та здатності до прийняття рішень в екстремальних умовах. Для ефективного управління військами необхідно мати об’єктивну інформацію щодо загального рівня МПС, його динаміки, сильних та слабких сторін. Це дозволяє визначити оптимальний бойовий порядок військ, способи ведення бойових дій, а також розробити заходи, спрямовані на підтримку високого морального духу особового складу. Визначення узагальненого рівня МПС передбачає застосування методик оцінювання, що враховують різні структурні компоненти цього показника.У ході дослідження проведено аналіз існуючих підходів до оцінки МПС військовослужбовців. Визначено основні показники, що характеризують МПС особового складу, а також їх вплив на його загальний рівень. Оскільки кожен з цих показників має різний ступінь значущості, доцільно застосовувати коефіцієнти важливості для їхньої об’єктивної оцінки. Для визначення фіксованих значень коефіцієнтів важливості використано метод експертних оцінок, зокрема шкалу попарних порівнянь Т. Сааті. Отримані результати дозволили розрахувати значущість кожного з компонентів та розробити узагальнену формулу оцінки МПС особового складу. Запропонована формула враховує вагу кожного структурного елемента, що сприяє об’єктивному аналізу та інтерпретації отриманих результатів. Застосування запропонованої методики дозволить командуванню своєчасно оцінювати МПС особового складу, що сприятиме підвищенню ефективності управління військами та прийняття виважених рішень щодо бойового застосування.

МЕТОДИ ТА ТЕХНІКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ У КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ

Олеся Володимирівна Чернякова, Олександр Дмитрович Гришко, Алла Миколаївна Палій — Fri, 30 May 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню методів та технік психологічної допомоги у кризових ситуаціях, що є особливо актуальним в умовах соціальної нестабільності, військових конфліктів і зростання рівня психологічної травматизації населення. Висвітлено сучасні наукові підходи до розуміння кризових станів, а також охарактеризовано методи кризової психологічної допомоги, що застосовуються у світовій практиці. Встановлено, що найбільш ефективними є когнітивно-поведінкова терапія, методи емоційної стабілізації та техніки релаксації.У межах емпіричного дослідження проаналізовано ефективність використання когнітивно-поведінкових технік та методів релаксації для зниження рівня тривожності та стресу у кризових ситуаціях. Дослідження проведено на вибірці з 30 осіб, які зазнали психотравматичних впливів, зокрема військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб, волонтерів і цивільного населення. На першому етапі було здійснено психодіагностику за допомогою Шкали тривожності Бека (BAI) та Опитувальника рівня стресу Перса. Результати показали, що 46,7 % респондентів мали високий рівень тривожності, а 53,3 % – високий рівень стресу.Під час етапу психокорекційного впливу було проведено шість індивідуальних сесій когнітивно-поведінкової терапії з елементами релаксаційних практик. Повторна діагностика виявила значне зниження рівня тривожності та стресу: частка учасників із високими показниками за шкалами Бека та Перса зменшилася вдвічі. Статистична обробка даних методом t-критерію Стьюдента (p < 0,001) підтвердила значущість отриманих змін, а кореляційний аналіз засвідчив позитивний взаємозв’язок між зниженням рівня тривожності та стресу.Результати дослідження мають практичне значення для кризової психології, можуть бути використані в роботі з військовими, цивільними особами, які зазнали психотравматичних подій, а також у розробці програм психологічної підтримки. Перспективними напрямами подальших досліджень є оцінка довготривалого ефекту застосованих методів, їх поєднання з іншими техніками психотерапії та розширення вибірки для підвищення репрезентативності даних.