Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ВИКЛАДАННЯ КУРСІВ З ІСТОРІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Микола Іванович Лахижа — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті розкрито методологічні аспекти та показано вітчизняний і зарубіжний досвід викладання курсів з історії публічного управління та публічної адміністрації. Метою статті є з’ясування оптимальних варіантів підготовки навчальних курсів «Історія публічного управління» та «Історія публічної адміністрації» на основі теоретичного аналізу та систематизації наявних підходів в Україні та Польщі. Здійснено аналіз досліджень українських вчених, які заклали методологічну основу науки державного управління з урахуванням можливостей переходу до нової парадигми публічного управління. Узагальнено публікації матеріалів навчальних курсів з історії держави та права, історії публічного управління та історії публічної адміністрації в Україні та Польщі. Спільним є викладання цих курсів для студентів юридичних спеціальностей, публічного управління та адміністрування та менеджменту та поглиблена увага до вітчизняної історії держави і права. У Польщі найбільш популярним та методично забезпеченим посібниками є курс «Історія адміністрації». Відзначено також навчальні курси «Історія і наука про адміністрацію», «Історія адміністрації. Вибір джерел» та інші. Узагальнюючи ці та інші напрацювання, польські вчені виділяють такі напрями досліджень та навчання: історія права, історія державних систем, загальна історія права, історія права в Польщі, історія держави в Польщі, історія політико-правових доктрин, історія адміністрації. Історія адміністрації розглядається як галузь науки про адміністрування, яка описує раніше існуючий стан публічної адміністрації, її центральну і територіальну організацію та засоби діяльності, а також прийняті системи цінностей та специфіку існуючої правової системи, з акцентом на увагу до передбачуваних цілей, реалізованих завдань, а також результатів адміністративної діяльності, не ігноруючи соціально-економічне, політичне та культурне середовище і національні відносини У рамках дискусії розглянуто методологічні питання про співвідношення історичних дисциплін, вибору цивілізаційної чи формаційної основи курсів, розмір та вид подачі матеріалів з вітчизняної історії публічної адміністрації.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: ФОРМУВАННЯ СТІЙКОСТІ ДО ПОЛІТИЧНИХ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

Андрій Андрійович Макурін, Володимир Іванович Клюцевський — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено актуальну проблему формування стійкості суспільства та держави до політичних загроз як ключового чинника забезпечення національної безпеки України в умовах гібридної війни, зовнішнього тиску, внутрішньої дестабілізації та глобалізаційних викликів. Обґрунтовано, що політична стійкість є невід’ємним компонентом системи безпеки, оскільки вона забезпечує збереження легітимності, інституційної спроможності та суспільної довіри в умовах політичних потрясінь. Автор акцентує увагу на ролі публічного управління у формуванні здатності держави протистояти деструктивним впливам, зокрема таким як дезінформація, політична корупція, колаборація, втручання у вибори, делегітимація влади та геополітичний тиск. Визначено, що ефективне публічне управління має ґрунтуватися на принципах доброго врядування (good governance), інституційній взаємодії, інклюзивності, стратегічному плануванні та комунікаційній безпеці. Запропоновано перелік основних інструментів публічного управління, які мають сприяти зміцненню політичної стійкості: це антикризове стратегування, цифрова грамотність, інфраструктура діалогу між державою та суспільством, інститути незалежного моніторингу, юридичні механізми відповідальності та освіта з політичної культури. Проаналізовано міжнародний досвід Фінляндії, Литви та Ізраїлю, які успішно імплементували відповідні практики захисту від гібридних загроз. У роботі також окреслено внутрішні та зовнішні чинники політичних загроз, що включають соціальну поляризацію, корупцію, зовнішнє втручання, економічний тиск та геополітичну нестабільність. Аргументовано необхідність створення системи політичного ризик-менеджменту, постійного моніторингу загроз, а також розбудови партнерства між державними інституціями, громадянським суспільством та міжнародними організаціями. Зроблено висновок, що стійке публічне управління є фундаментом політичної стабільності й демократичного розвитку України в умовах сучасних безпекових викликів.

ПРОЦЕС ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО ВІДКРИТТЯ: МЕТОДОЛОГІЯ І КРАЩІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ

Тетяна Валеріївна Маматова, Ірина Аркадіївна Чикаренко, Євгеній Іванович Бородін — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлено особливості методології і кращих європейських практик реалізації процесу підприємницького відкриття як ключового елементу смарт-спеціалізації. Акцентовано на тому, що одним з ключових елементів розроблення стратегій смарт-спеціалізації є інтерактивний процес спільного визначення стейкголдерами сфер спеціалізації регіону та пріоритетів для інвестицій у дослідження та інновації для трансформації регіональної економіки. Цей процес було визначено як «Процес підприємницького відкриття» (EDP), який має базуватися на підході, що ґрунтується на фактичних даних та співстворенні (evidence-based and co-creational approach). Відзначено, що с суб’єктами EDP є «творці знань» (knowledge creators), які представляють підприємства та бізнес-структури, дослідницькі організації, заклади вищої освіти, органи публічного управління та інші організації. За роки свого застосування концепція EDP була розширена: наразі його розглядають як безперервний «процес відкритого відкриття» (Open Discovery Process, ODP), що є відкритим для якомога ширшого кола стейкголдерів та із застосуванням широкого спектру інструментів співтворчості/співтворення нових знань. Зроблено висновок, що методологія смарт-спеціалізації підкреслює вирішальну роль ключових стейкголдерів та «амбасадорів» як під час визначення пріоритетних сфер розвитку території, так на етапі впровадження. Також необхідно враховувати, що успішно апробований в країнах і регіонах ЄС підхід EDP «знизу догори» вимагає ретельного управління та планування. Тому, в умовах правового режиму воєнного стану та повоєнного відновлення України зазначене потребує суттєвих зусиль щодо розвитку відповідних складових професійної компетентності залучених представників стейкголдерів та забезпечення відповідного консультативного і методичного супроводу з боку експертної та академічної спільнот.

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ЗМІНИ ПРОЦЕСУ СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ

Аліна Іванівна Мирошниченко — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

В даній статті досліджено процес становлення та трансформації системи публічного управління в Україні від здобуття незалежності до сучасного етапу (1991–2025 рр.). У роботі обґрунтовано актуальність тематики у зв’язку з необхідністю переходу від традиційного державного управління до ефективної, відкритої, інклюзивної моделі публічного адміністрування, що відповідає європейським принципам «Good Governance». Основна увага зосереджена на історичному та нормативно-правовому аналізі етапів становлення системи управління: від створення первинних інституцій після розпаду СРСР до розбудови сучасної децентралізованої, цифрової та прозорої системи врядування.Авторкою послідовно розглянуто та виділено ключові періоди трансформації системи публічного управління: інституціональне оформлення системи управління (1991–1996), політична нестабільність і пошук ефективної моделі взаємодії між гілками влади (1996–2010), етапи стратегічного та кадрового оновлення (2010–2014), активна фаза децен- тралізації та впровадження публічного управління (2014–2020), нормативна систематизація на основі європейських стандартів (2020–2022) та адаптація управлінської системи до умов війни і цифрової трансформації (2022–2025).Окрему увагу приділено ролі об’єднаних територіальних громад, впровадженню електронного урядування через платформу «Дія», реформі державної служби, а також впливу війни на зміну пріоритетів і мобілізацію ресурсів держави.Підкреслено, що публічне управління в Україні поступово набуває ознак сервісно-орієнтованої моделі, яка базується на принципах ефективності, підзвітності, децентралізації, технологічності та наближеності до потреб громадян. У підсумку автор доходить висновку, що розвиток публічного управління в Україні є складним, багатоступеневим і динамічним процесом, який демонструє тенденцію до зближення з європейською моделлю врядування, незважаючи на значні виклики, включно з війною.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТУ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

Дмитро Анатолійович Міщенко, Людмила Олександрівна Міщенко — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується проблематика модернізації публічного управління в Україні в умовах зростаючих та динамічних загроз національній безпеці. Аналізуються ключові виклики, що постають перед системою державного управління, зокрема гібридна агресія, кіберзагрози, економічна нестабільність, екологічні ризики та інформаційні війни. Акцентується увага на необхідності трансформації традиційних підходів до управління, інтеграції інноваційних технологій та розробки адаптивних механізмів реагування на кризові ситуації. Розглядаються сучасні міжнародні практики та стандарти, що можуть бути імплементовані в українському контексті для підвищення ефективності та гнучкості публічного сектору. Обґрунтовується важливість розвитку інституційної спроможності, посилення координації між державними органами, залучення громадянського суспільства та міжнародних партнерів до процесів формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки. Пропонуються конкретні напрями модер- нізації, включаючи цифровізацію державних послуг, впровадження систем ризик-менеджменту, посилення аналітич- ної складової та розвиток кадрового потенціалу. Стаття підкреслює, що успішна модернізація публічного управління є критично важливою для забезпечення стійкості держави, її здатності протистояти сучасним загрозам та ефек- тивно захищати національні інтереси в умовах глобальних трансформацій. Особлива увага приділяється питанню під- вищення довіри суспільства до державних інституцій та забезпечення прозорості у прийнятті управлінських рішень, що є запорукою успішної реалізації стратегічних завдань у сфері національної безпеки.

КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМА СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА СЕРТИФІКАЦІЇ

Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті проведено аналіз стану стандартизації та сертифікації у медичній галузі, зокрема клінічної психології, визначено найбільш актуальні проблеми, теоретичного і методичного характеру, на основі чого запропоновано бачення необхідних змін у практиці стандартизації та сертифікації з урахуванням вітчизняних традицій та реалій сьогодення. Підкреслено, що стандартизація та сертифікація, відрізняючись за функціональним призначенням, є взаємодоповнюючими елементами забезпечення якості професійної діяльності у сфері клінічної психології. Наголошено, що швидкозмінні соціально-економічні та воєнно-політичні умови життя ставлять перед клінічною психологією ряд питань, що можна поділити на три основні категорії: прикладні, освітні, наукові. Постають питання щодо організації та безпосереднього виконання роботи фахівця в галузі клінічної психології, існують проблеми підготовки кадрів (освітні програми, їх зміст, обсяги, тривалість тощо), а також актуальними є організація та проведення наукових досліджень, безпосередня розробка ефективних психодіагностичних та психотерапевтичних інструментів. Зроблено висновок, що модернізація державної політики у сфері клінічної психології через стандартизацію методології, сертифікацію спеціалістів і методів лікування, імплементацію міжнародних стандартів і розвиток регуляторних механізмів, дозволить підвищити якість психологічної допомоги, зміцнити професійне середовище та забезпечити стійкість системи в умовах сучасних викликів. На основі проведеного аналізу та теоретичного моделювання запропоновано: впровадити ліцензування навчально-методичних матеріалів і оцінювання результативності освітнього процесу з професійної підготовки клінічних психологів у ЗВО (спільно МОН та МОЗ); запровадити на державному рівні сертифікацію фахівців у галузі клінічної психології та психотерапії після проходження ними ординатури й супервізії за стандартизованими методиками; а також здійснювати сертифікацію методів психотерапії та реабілітації, методик клінічної психодіагностики для застосування в галузі клінічної психології.

ОКРЕМІ МОЖЛИВОСТІ САМОСТІЙНОГО ПОШУКУ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ, ЯКІ Є ПОТЕРПІЛИМИ ВІД НАСИЛЬНИЦЬКОГО ЗНИКНЕННЯ ЛЮДИНИ

Євген Михайлович Войтович — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто актуальні проблеми проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачено статтею 146-1 Кримінального кодексу України. Зазначено кількість кримінальних проваджень указаної категорії, які перебувають у провадженні різних органів досудового розслідування, кількість проваджень, які скеровано до суду з обвинувальним актом, а також справи, розглянуті національними судами. Указано кількість осіб, потерпілих від військових кримінальних правопорушень, в тому числі дітей, яких убито, поранено чи примусово депортовано до держави-агресора. Окрім того у статті перераховано випадки та обставини, за яких втрачається зв’язок між рідними, близькими особами, що перебувають на території України, тимчасово окупованих територіях чи у російській федерації. Названо найбільш поширені причини втрати зв’язку, зникнення безвісти, незаконного арешту, затримання, викрадення, або позбавлення волі в будь-якій іншій формі, вчинені представниками держави-агресора. Окреслено порядок дій при втраті зв’язку з рідними та близькими. Перераховано спеціалізовані установи і державні організації, до яких необхідно звернутись у таких випадках. Також указано перелік міжнародних організацій, які можуть робити офіційні запити державі-агресору щодо з’ясування долі зниклих осіб на окупованій території України та території росії. Далі у статті розглянуто можливості самостійного пошуку безвісти зниклих цивільних осіб, у тому числі потерпілих від насильницького зникнення. Серед них виділено Інтернет-ресурси, якими варто скористатися з метою пошуку, пошукові системи, інформаційні портали, канали у месенджері Telegram, сайти органів судової влади держави агресора та інші. Наголошено на умовах перегляду публікацій з метою забезпечення особистої безпеки у мережі та запобігання психологічному травмуванню під час пошуку безвісти зниклих осіб за особливих обставин. Підведено підсумки щодо викладеного матеріалу.

ПОВНОВАЖЕННЯ ПРОКУРОРА КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Інна Володимирівна Вахліс — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті автором проаналізовано проблематику реалізації прокурором повноважень крізь призму застосування заходів забезпечення кримінального провадження до підозрюваного, обвинуваченого. Встановлено, що актуальність проведеного дослідження обумовлюється відсутністю комплексних напрацювань у межах національної правової доктрини, щодо вказаної проблематики. Автором визначено мету наукового дослідження у якості повного та всебічного вивчення реалізації повноважень прокурора крізь призму застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжних заходів. Для цілей досягнення відповідної мети, автор застосував як загальнонаукові методи пізнання, так і спеціальні методи, притаманні юридичній науці. Методи узагальнення були використані на завершальному етапі дослідження – під час формулювання висновків. У статті автором констатовано, що повноваження прокурора диференціюються з огляду на можливість самостійного застосування заходів забезпечення кримінального провадження, встановлення процесуального обов’язку доведення необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження перед судом, а також здійснення процесуального контролю, щодо дотримання покладених запобіжним заходом процесуальних обов’язків на обвинуваченого. Проаналізовано, особливість самостійного застосування заходів забезпечення кримінального провадження прокурором, як у загальному, так і у особливому порядках кримінального провадження. Визначено особливості структури доведення перед судом необхідності застосування заходу забезпечення кримінального провадження відносно особи, а також реалізації контрольних повноважень прокурора щодо застосованого запобіжного заходу відносно обвинуваченого. Автором визначено, що реалізація всіх наведених та проаналізованих повноважень прокурора у аспекті застосування заходів забезпечення кримінального провадження перебуває у тісному зв’язку із досягненням завдань кримінального провадження, а також забезпечення його дієвості. За результатами проведеного дослідження автором сформовані висновки, що можуть стати підґрунтям для подальших наукових пошуків у сфері реалізації прокурором повноважень крізь призму застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

ПІДХОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ТА ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Дмитро Бобронніков — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

Здійснено наукове обґрунтування доцільності запровадження управлінських підходів та інструментів у формування регіональної системи енергоефективності та енергозбереження в Україні з урахуванням сучасних тенденцій розвитку розподіленої генерації. Показано, що незважаючи на системні дії Уряду щодо формування та реалізації енергетичних стратегій України, багаторічний досвід діяльності органів публічного управління з реалізації енергозберігаючої та енергоощадної політики країни свідчить скоріше про декларування й популяризацію останньої, ніж про позитивний рух уперед. Україна й надалі залишається надзвичайно енерговитратою державою, від чого страждає конкурентоздатність української продукції, зменшуються можливості позбавлення енергетичної залежності, залишаються неякісними енергетичні послуги, що надаються споживачам.Обґрунтовано роль розподіленої генерації у підвищенні енергетичної ефективності на регіональному рівні, для чого визначено її відмінності від централізованої генерації та переваги для бізнесу та територіальних громад регіону. Для обґрунтування сучасних управлінських підходів та інструментів щодо формування регіональних систем енергоефективності та енергозбереження проаналізовано Стратегію розвитку розподіленої генерації на період до 2035 року та відповідний план заходів з її реалізації у 2024–2026 роках. Показано, що дуже важливим у контексті розвитку розподіленої генерації у територіальних громадах регіонів України є застосування стратегічного та проєктного підходів, а також інструментів цифровізації управлінської діяльності в енергетичному секторі.Визначено проблеми та бар’єри, що виникають на шляху впровадження розподіленої генерації в регіонах України, зокрема під час дії правового режиму воєнного стану. Показано, що суттєвим бар’єром на шляху розвитку систем розподіленої генерації на регіональному рівні може стати коло управлінських та організаційно-комунікаційних проблем, для успішного розв’язання яких потрібний випереджаючий розвиток інструментів цифровізації публічноуправлінських процесів в енергетичному секторі.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД: ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Владислав Олегович Ворчило — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто питання визначення шляхів вирішення проблем вироблення та реалізації механізмів державного управління у сфері інформаційної безпеки на рівні територіальних громад в умовах дії правового режиму воєнного стану. Увагу приділено пріоритетності реалізації інформаційної політики та важливість функціонально-цільової орієнтації механізмів державного управління у сфері інформаційної безпеки, перш за все, на регіональному рівні, тобто рівні територіальних громад, які є не тільки базовими суб’єктами реалізації інформаційної політики, але й, ураховуючи сучасну ситуації в державі, пов’язану з повномасштабною війною, залишаються одним з основних об’єктів інформаційного впливу з боку противника, що загострює проблеми забезпечення інформаційної безпеки та вироблення адекватних механізмів державного управління у цій сфері. Акцентовано увагу на тому, що сфери застосування цифрових технологій в управлінні територіальними громадами є потенційними об’єктами впливу з боку противника й, за умов відсутності або ненадійності заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки, здатні зруйнувати сталі зв’язки та привести до дезорганізації не тільки управління на рівні державної та місцевої влади, але й дезорганізації соціально-економічного життя регіонів, основою чого залишаються в сучасних умова державотворення територіальні громади. З урахуванням наведених концептуальних положень, стратегічних цілей, визначених стратегією інформаційної безпеки держави, а також основних напрямів реалізації державної інформаційної політики, спрямованих на вирішення наявних проблем у цій сфері, в умовах дії правового режиму воєнного стану визначено основні механізми державного управління у сфері інформаційної безпеки територіальних громад.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ

Остап Романович Кіт — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті представлений аналіз нормативно-правової бази фінансового забезпечення розвитку територіальних громад в Україні та подані пропозиції щодо її покращення. Наявна нормативно-правова база часто не відповідає потребам сталого розвитку громад, тому актуальним є питання її реформування відповідно до нових умов з метою створення сприятливого середовища для фінансової стабільності територіальних громад.У статті визначено, що законодавча база у сфері фінансового забезпечення розвитку територіальних громад формується на основі низки нормативно-правових актів, серед яких центральне місце займають Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про добровільне об'єднання територіальних громад», «Про засади державної регіональної політики», а також щорічні закони про державний бюджет України.Встановлено, що Бюджетний кодекс України є основним нормативним документом, який регулює формування, виконання та контроль за використанням державного і місцевих бюджетів. Розглянуто норми Податкового кодексу України, який визначає систему оподаткування, принципи нарахування та адміністрування податків, а також податкові повноваження органів місцевого самоврядування. Підкреслено, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» є базовим для організації діяльності органів місцевого самоврядування. Наголошено на тому, що Закон України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» створив правову основу для формування об'єднаних територіальних громад як ключового елементу децентралізаційної реформи. Відмічено, що Закон України «Про засади державної регіональної політики» визначає правові та організаційні засади формування і реалізації державної регіональної політики. Акцентовано увагу на щорічних законах України «Про державний бюджет України», які хоча і змінюються щороку, проте безпосередньо впливають на фінансове становище територіальних громад.Проаналізовано проблеми у сфері нормативного врегулювання фінансового забезпечення розвитку територіальних громад. Подано пропозиції щодо покращення ситуації у цій сфері із врахуванням сучасних викликів та стратегічних пріоритетів держави. Підсумовано, що подальше удосконалення нормативно-правової бази має бути спрямоване на зміцнення фінансової незалежності громад, підвищення ефективності бюджетного планування та розширення можливостей для залучення додаткових джерел фінансування.

ВПЛИВ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РЕФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ

Володимир Миколайович Царик — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз впливу євроінтеграційних процесів на реформування професійної освіти публічних службовців в Україні в умовах сучасних викликів і стратегічного курсу держави на інтеграцію до Європей- ського Союзу. Автор обґрунтовує, що професійна освіта публічних службовців є ключовим елементом трансформації системи державного управління, яка має відповідати принципам прозорості, підзвітності, ефективності та доброго врядування. У фокусі дослідження – нормативно-правові та інституційні зміни, зокрема прийняття нового Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та заплановані зміни до Закону «Про державну служ- бу», які створюють підґрунтя для запровадження єдиних стандартів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів у публічному секторі.Особлива увага приділена діяльності Національного агентства України з питань державної служби (НАДС), зокре- ма впровадженню Єдиної державної електронної платформи професійного навчання, що відповідає сучасним вимогам цифровізації, відкритості й гнучкості. Проаналізовано також міжнародний досвід та рекомендації програми SIGMA та положення Комунікації Європейської Комісії «Enhancing the European Administrative Space (ComPAct)», які фор- мують рамкові орієнтири для трансформації української моделі публічного управління. Також автором розглянуто виклики, що стримують реалізацію реформ, а саме: фрагментарність впровадження інновацій, нерівномірність про- фесійного рівня службовців у регіонах, обмежена мотивація до навчання, розрив між теорією та практикою, а також нестача уніфікованих стандартів підготовки.Результати дослідження підкреслюють необхідність комплексного підходу до реформи професійної освіти – з ура- хуванням потреб воєнного часу, зобов’язань України та важливості формування лідерських, цифрових і міжкультур- них компетентностей публічних службовців.

ПСИХОДІАГНОСТИКА ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ НАРКОЗАЛЕЖНИХ ОСІБ НА ЕТАПАХ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Олена Юріївна Косьянова, Тетяна Миколаївна Лазоренко, Марина Сергіївна Діденко — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлюється проблема психодіагностики емоційного стану наркозалежних осіб на різних етапах реабілітації. Наркозалежність розглядається як складне хронічне захворювання, що вимагає тривалої комплексної підтримки. У цьому контексті особлива увага приділена відстеженню змін емоційних показників (рівнів тривожності, депресії, агресії тощо) на кожному етапі лікування. Визначено мету статті – вивчення динаміки емоційного стану пацієнтів у ході реабілітації та обґрунтування необхідності психологічної діагностики на кожному етапі. Проведено огляд сучасних досліджень і теоретичних положень з теми (зокрема, робіт О. С. Кочарян та М. О. Антонович, Н. М. Касприка, Я. В. Галича, тощо). Показано, що емоційний стан осіб із наркозалежністю характеризується комплексом афективних порушень, які потребують системної психодіагностики та психологічної підтримки. Зміна цього стану є важливим критерієм ефективності реабілітаційного процесу і ключовою метою психотерапевтичного супроводу. Наведено результати авторського емпіричного дослідження, в якому застосовано стандартизовані методики оцінки емоційного стану (стандартизований тест «Шкала реактивної і особистісної тривожності» Спілберга-Ханіна, опитувальник депресії Бека, «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка, метод спостереження) на трьох етапах реабілітації. Встановлено суттєві зміни: зниження рівнів тривожності й депресії та підвищення показників адаптаційності та емоційної стабільності від початку до завершення лікування. Доведено, що регулярне використання психодіагностичних методик для оцінювання рівня тривоги, депресії та інших емоційних складових на кожному етапі реабілітації наркозалежних дозволяє коригувати програми лікування в реальному часі. Це, в свою чергу, підвищує шанси на стабільне відновлення і запобігає зривам у подальшому. З огляду на результати, рекомендується впроваджувати обов’язкове психодіагностичне обстеження пацієнтів на всіх стадіях реабілітації (адаптація, терапія, соціальна адаптація) з періодичною повторною оцінкою.

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКУРСНИКІВ ДО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена проблемі психологічної адаптації здобувачів вищої освіти до освітнього середовища навчальних закладів. Доводиться актуальність та значущість дослідження, оскільки адаптивні можливості особистості прямо впливають на ефективність її навчальної та майбутньої професійної діяльності. Проаналізовано наукові підходи вітчизняних дослідників до вивчення соціально-психологічної адаптації студентів. Розглянуто фактори, що сприяють або ускладнюють процес адаптації, включаючи особистісні особливості, гендерні відмінності, рівень тривожності, стресостійкість та очікування студентів щодо навчального процесу. Виявлено, що успішна адаптація є фундаментом для професійного становлення майбутніх фахівців, а також взаємопов’язана з ціннісним ставленням до особистості здобувача освіти. Особлива увага приділена аналізу емпіричних досліджень, які виявляють як наявність, так і відсутність значущих гендерних відмінностей в адаптаційних процесах. Підкреслюється необхідність врахування індивідуально-психологічних чинників при розробці програм підтримки студентів. Авторами було досліджено особливості адаптації здобувачів вищої освіти до освітнього середовища, зокрема вивчено фактори, що сприяють ефективній адаптації. Дослідження проводилось на базі Центру психологічної допомоги та соціальної адаптації Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку. В опитуванні взяли участь 244 здобувачі бакалаврського та магістерського рівнів. Було встановлено, що ключовим фактором адаптації є мотивація до навчання, а також важливими є соціальна та організаційна підтримка. Виявлено статистично значущий зв’язок між рівнем освіти та соціальною підтримкою, зокрема більшу потребу першокурсників у доброзичливості з боку оточення. Гендерний аналіз показав, що жінки частіше відзначають власну мотивацію та значущість підтримки з боку академічного персоналу як чинники успішної адаптації.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ: РОЛЬ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ У СОЦІАЛЬНОМУ, ВІКОВОМУ, ОРГАНІЗАЦІЙНОМУ ТА СЕКСУАЛЬНОМУ КОНТЕКСТАХ

Тетяна Петрівна Рисинець, Ірина Сергіївна Потоцька, Наталія Володимирівна Белік — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена актуальній проблемі формування ефективних комунікативних навичок у юнацькому віці, який є критичним періодом становлення особистості. Автори здійснили теоретичний аналіз вікових і соціальних факторів, що впливають на комунікацію молоді. Окреслено основні виклики цього періоду, зокрема кризу ідентичності, яка значною мірою визначає моделі міжособистісної взаємодії. Показано, що комунікація в юнацькому віці трансформується з простого обміну інформацією на ключовий механізм самовираження і побудови соціальних зв’язків. У цей період спілкування набуває особистісного забарвлення, стає засобом реалізації внутрішніх потреб. Особлива увага приділяється впливу сучасних технологій і соціальних мереж, які можуть спричиняти негативні явища, такі як фабінг (переключення уваги з реального спілкування на гаджети), що ускладнює встановлення і підтримку глибоких емоційних контактів. Це призводить до зниження довіри у взаєминах, зменшення емоційної підтримки та підвищення конфліктності.У статті зазначається, що онлайн-комунікація сприяє формуванню поверхневих соціальних контактів, які не завжди забезпечують юнакам досвід глибокого та щирого спілкування.На основі емпіричного дослідження підтверджено зв’язок між вибором копінг-стратегій і рівнем комунікативного контролю. Встановлено, що респонденти, які використовують проблемно-орієнтовані стратегії, демонструють вищу комунікативну ефективність і адаптивність, на відміну від тих, хто обирає емоційно-орієнтовані або стратегії уникнення, що характеризуються нестабільністю, труднощами в соціальній адаптації і меншою ефективністю спілкування. Такий зв’язок засвідчує важливість розвитку навичок усвідомленого подолання стресових ситуацій як бази для формування зрілої системи комунікативної поведінки. Загалом результати свідчать про необхідність враховувати як вікові, так і соціальні фактори в процесі розвитку комунікативних навичок серед молоді з метою забезпечення їх успішної адаптації та соціалізації.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ НА РІВНІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ: ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ, ПРИНЦИПИ ТА ІННОВАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ

Владислав Юрійович Борисенко, Юрій Васильович Борисенко — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті запропоновано концептуальну модель забезпечення національної стійкості на рівні територіальної гро- мади, яка поєднує контур національного рівня концептуальної моделі (відтворює процес гарантування збереження без- пеки і безперервності функціонування основних сфер життєдіяльності держави й суспільства через використання суб’єктами національної системи стійкості комплексу відповідних інструментів в умовах гібридних загроз і змін без- пекового середовища) та локальний контур (демонструє базові складові механізму, що процесно пов’язує комплекс адап- тивних можливостей з вимірами інституційної стійкості через розроблення стратегії готовності до наднормативних подій). Акцентовано на тому, що внесок локальних контурів територіальних громад забезпечує формування національної стійкості і подальший сталий розвиток країни в цілому. Зроблено висновок, що результативність пропонованої моделі забезпечується імплементацією комплексу базових принципів для розбудови системи публічного управління процесами забезпечення національної стійкості на рівні територіальної громади: гнучкість, стандартизація та єдність зусиль.Систематизовано аспекти спроможності територіальних громад забезпечувати резильєнтність/стійкість на місцево- му рівні, зокрема, реалізацію моделей проактивного адаптивного публічного управління на основі розбудови взаємодії та широкого залучення заінтересованих сторін та формування на регіональному та місцевому рівнях систем комплексної контрольної діяльності, зокрема громадського контролю за використанням ресурсів. Підкреслено, що в умовах викликів воєнного часу та подальшого повоєнного відновлення нагальною потребою є упровадження у вітчизняних територіаль- них громадах систем управління сталим розвитком за моделлю міжнародного стандарту ISO 37101.

СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ РЕГІОНУ

Вікторія Леонідівна Гура, Олександр Вікторович Юрʼєв — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується соціальне підприємництво як інноваційний інструмент управління безпековим потенціалом регіонів України в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення. Висвітлюється роль соціальних підприємств у вирішенні ключових соціально-економічних викликів, спричинених війною, зокрема зростанням рівня безробіття, економічною нестабільністю, необхідністю реінтеграції ветеранів у цивільне життя, інтеграцією внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у місцеві громади та підтримкою людей з інвалідністю. Розглянуто специфіку функціонування підприємництва в різних регіонах України в умовах війни, акцентуючи увагу на відмінностях між Сходом та Заходом країни. Аналіз показує, що на Сході, де тривають активні бойові дії, підприємства адаптуються до критичних умов, переорієнтовуючи свою діяльність на виробництво товарів для військових і гуманітарних потреб. Водночас у західних регіонах України спостерігається активізація соціального підприємництва, зумовлена релокацією бізнесу та необхідністю працевлаштування значної кількості внутрішньо переміщених осіб. Особливу увагу приділено тенденціям працевлаштування вразливих категорій населення у поствоєнний період. Визначено, що соціальні підприємства відіграють критично важливу роль у реінтеграції ветеранів, адаптації людей з інвалідністю та створенні умов для професійного розвитку ВПО. Проаналізовано роль цифрових технологій та дистанційної зайнятості у підвищенні доступності робочих місць для соціально вразливих груп населення. У статті також досліджено механізми управління безпековим потенціалом регіонів через розвиток соціального підприємництва. Показано, що соціальні підприємства сприяють зниженню рівня соціальної напруги, формуванню сталих економічних моделей, відновленню інфраструктури та зміцненню регіональної безпеки. Обґрунтовано необхідність активної державної підтримки цього сектору через прийняття відповідного закону про соціальні підприємства, запровадження податкових стимулів, спрощення доступу до фінансування, розвиток навчальних програм та залучення міжнародної допомоги. Результати дослідження підтверджують, що соціальне підприємництво є ефективним інструментом післявоєнного відновлення країни та зміцнення її економічної і соціальної стійкості. Висвітлено перспективи подальшого розвитку цього сектора в Україні, включаючи створення нових програм підтримки, адаптацію міжнародного досвіду та розширення партнерства між державними, громадськими та бізнес-структурами.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В МЕДИЧНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ

Костянтин Валентинович Палагнюк — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто питання юридичної відповідальності за корупційні правопорушення в медичній сфері України в контексті сучасного стану антикорупційної політики, нормативного регулювання та правозастосовної практики. Охорона здоров’я як одна з ключових галузей соціальної сфери залишається вразливою до проявів корупції, зокрема у формах одержання неправомірної вигоди, зловживання службовим становищем, підроблення документів, порушення обмежень щодо конфлікту інтересів. Це зумовлює потребу в аналізі ефективності існуючих механізмів юридичної відповідальності та виявленні правових прогалин, які перешкоджають формуванню ефективного антикорупційного середовища у сфері охорони здоров’я.Досліджено зміст і специфіку застосування кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності щодо медичних працівників та посадовців, залучених до управління галуззю охорони здоров’я. Проаналізовано норми Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законодавства про запобігання корупції та підзаконні акти, що регламентують поведінку працівників медичних установ. Зроблено висновок про наявність суттєвих проблем у частині притягнення винних до відповідальності, зокрема вибірковість правозастосування, формальний підхід до розслідування справ, відсутність належного захисту викривачів та низьку якість статистичного обліку правопорушень. Окрема увага приділена міжнародним стандартам у сфері боротьби з корупцією та зобов’язанням України відповідно до Конвенції ООН проти корупції й угоди про асоціацію з ЄС. Визначено, що вітчизняна практика юридичної відповідальності за корупційні правопорушення в медичній сфері потребує гармонізації з європейськими підходами, які передбачають системну роботу в трьох напрямках: покарання, запобігання та просвіта. Наголошено на необхідності розробки галузевих антикорупційних програм, зміцнення інституційного потенціалу органів контролю та судочинства, впровадження цифрових інструментів для моніторингу та реагування на корупційні ризики.У результаті дослідження зроблено висновок, що ефективна юридична відповідальність у медичній сфері має спиратися на комплексний підхід, який охоплює як правові, так і організаційні, управлінські та культурні компоненти антикорупційної політики. Автор обґрунтовує доцільність посилення механізмів превенції корупційних проявів на рівні внутрішніх регламентів медичних установ, активізації ролі громадськості та забезпечення належного правового захисту пацієнтів і працівників, які інформують про факти правопорушень. Запропоновано низку рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства та підвищення ефективності його застосування у сфері охорони здоров’я.

РОЗВИТОК РЕГІОНІВ І ГРОМАД: РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Аліна Леонідівна Помаза-Пономаренко, Дмитро Віталійович Тарадуда — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

Важливість даного дослідження зумовлена актуалізацією ролі цифрових технологій у забезпеченні сталого розвитку держави та суспільства. Особливо це стосується регіонів і громад, які є найбільш наближеними до потреб населення. Серед цих цифрових технологій одне з важливих місць відведено штучному інтелекту, оскільки навколо нього точиться найбільша кількість наукових дискусій через зростаючу невизначеність у застосуванні. У цьому контексті мету дослідження становить визначення шляхів розвитку публічного управління сталим розвитком регіонів і громад за рахунок застосування штучного інтелекту. Аргументовано визнати одним з основних завдань для України у середньостроковій перспективі – забезпечення розвитку регіонів і громад за рахунок виваженого та результативного використання технологій штучного інтелекту. Визнано, що такі технології відкривають нову епоху для публічного управління регіональним і територіальним розвитком. Вони дають змогу ухвалювати обґрунтовані публічно-управлінські рішення на основі фактичних даних, швидко адаптуватися до змін інституційного середовища та вибудовувати ефективну взаємодію між органами влади та громадами. Доведено, що важливою умовою успіху на цьому шляху є не лише ефективне технологічне впровадження штучного інтелекту, а й дієва кадрова підготовка, оновлена вітчизняна правова база та наявність стратегічного бачення цифрової трансформації державного управління. Дані пропозиції висловлено з огляду на проаналізовані закордонні публічно-управлінські практики у сфері забезпечення сталого розвитку регіонів і територій за рахунок застосування штучного інтелекту (зокрема, у Великій Британії, Естонії, Латвії, Німеччині, Польщі, Нідерландах та ін.). Виявлено схожі та відмінні ознаки публічного управління в означеній сфері щодо впровадження технологій штучного інтелекту. Визначено й обґрунтовано перспективні век- тори цифрового функціонування України, її регіонів і громад (логістика, захист персональних, управління матеріаль- но-фінансовими ресурсами, удосконалення якості освіти, розвиток науки, а також інтеграція в системи публічного управління населеними пунктами без пекових цифрових технологій моніторингу й оповіщення).

ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОБУДОВИ ПУБЛІЧНО-СЕРВІСНОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Євгеній Іванович Таран — Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується роль електронного урядування як ключового інструменту розбудови публічно-сервісної держави в умовах зміни державної політики національної безпеки. Актуальність цього дослідження зумовлюється глибокими трансформаційними процесами, котрі наразі відбуваються в системі публічного управління та безпеки в Україні. Мета статті – проаналізувати потенціал електронного урядування як інструменту розбудови публічно-сервісної держави та з’ясувати його роль у трансформації державної політики національної безпеки в умовах цифрової модернізації та актуальних безпекових викликів. Для виконання дослідження було застосовано низку загальнонаукових методів, таких як аналіз та синтез, системний підхід, порівняльно-правовий, формально-юридичний метод, емпіричний метод. Розглянуто поняття, суть та засади електронного урядування. З’ясовано концепцію публічно-сервісної держави та взаємозв'язок електронного урядування з публічно-сервісною моделлю державного управління. Підкреслено увагу на цифровізацію як фактор модернізації системи національної безпеки. Досліджено взаємозв'язок між електронним урядуванням та національною безпекою за умов зовнішніх та внутрішніх викликів. Проаналізовано теперішній стан впровадження електронного урядування в Україні. Зазначено ключові фактори, що формують міцну систему взаємодії між владою та громадянами, зменшують рівень соціальної напруги, протидіють корупції та сприяють стабільності політичної системи (прозорість, відкритість та довіра). Окрему увагу приділено захисту критичної інформаційної інфраструктури в умовах цифрового управління. Визначено шляхи посилення кібербезпеки та інформаційної протидії в контексті цифрової країни. Надано поради щодо вдосконалення електронних сервісів у царині безпеки. Охарактеризовано модель публічно-сервісної держави в умовах нової архітектури безпеки. Запропоновано напрями інтеграції електронного урядування в державну політику безпеки України. У висновках відзначено, що електронне врядування стає значущим інструментом гарантування прозорості, підзвітності та результативності влади, що є основними рисами публічно-сервісної моделі держави. Дослідження цієї теми дозволяє сформувати цілісне уявлення ролі електронного врядування у системі національної безпеки, виявити можливі загрози, оцінити переваги цифровізації, а також напрацювати пропозиції щодо покращення державної політики з огляду на сучасні реалії та потреби суспільства.

РЕТРОСПЕКТИВА СТАНОВЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Wed, 30 Jul 2025 00:00:00 +0300

Стаття була присвячена дослідженню процесу становлення та розвитку механізмів реалізації державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я України в ретроспективному вимірі. Проаналізовано історичні етапи еволюції інституційних, правових та організаційних засад, що обумовили трансформацію взаємин між державним і приватним секторами в чутливій соціальній сфері. Особливу увагу було приділено контексту реформування медичної системи, зокрема впровадженню принципу «гроші йдуть за пацієнтом» та участі Національної служби здоров’я України у створенні умов для контрактної моделі фінансування, що відкрила нові можливості для залучення приватних закладів охорони здоров’я. Виокремлено основні нормативно-правові віхи формування державно-приватного партнерства у медичній сфері, включаючи прийняття Закону України «Про державно-приватне партнерство», а також послідовне розширення регуляторної бази через зміни до бюджетного, господарського, податкового та муніципального законодавства. Розкрито значення децентралізації влади як інституційної передумови посилення ініціатив на місцевому рівні, що забезпечило більшу автономію органів самоврядування у запуску партнерських проєктів. Досліджено ключові виклики, що супроводжували процес інтеграції приватного сектора до сфери охорони здоров’я, зокрема правову невизначеність щодо розподілу ризиків, слабкість контрактної культури, дефіцит фахівців з управління партнерськими проєктами та недостатню нормативну деталізацію типових моделей взаємодії. Особливу увагу було приділено зміні фокуса з економічної логіки партнерства на безпекову, що обумовлювало підвищення вимог до прозорості, походження капіталу, цифрових інструментів захисту даних, а також оперативного управління медичними ризиками в умовах воєнного часу. Систематизовано практичні кейси співпраці у сферах телемедицини, мобільних шпиталів, логістики та аутсорсингу допоміжних послуг. Визначено, що державно-приватне партнерство у медичній сфері поступово трансформувалося з інструмента точкової модернізації інфраструктури у складову елемент національної стійкості, здатний забезпечувати оперативну реакцію на кризові виклики, зменшувати навантаження на бюджет та впроваджувати інноваційні технології у сферу медичного обслуговування.