Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права

АНТИКОРУПЦІЙНІ СТАНДАРТИ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

Іван Олександрович Драган, Юрій Валерійович Шпак — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджуються антикорупційні стандарти в публічному управлінні, їхня роль у забезпеченні прозорості, ефективності та доброчесності державних інституцій. Проаналізовано міжнародний досвід боротьби з корупцією, зокрема політики Європейського Союзу, США, Естонії та Грузії, а також механізми їхнього впровадження в Україні. Особливу увагу приділено сучасному стану дотримання антикорупційних стандартів, функціонуванню ключових органів – НАБУ, НАЗК, ВАКС, а також впровадженню цифрових рішень, таких як ProZorro, електронне декларування, портал відкритих даних data.gov.ua. Досліджено механізми запобігання корупції, серед яких кодекси етики державних службовців, електронні державні послуги, відкриті дані та громадський контроль. Визначено основні виклики у впровадженні антикорупційної політики, зокрема недостатню невідворотність покарання за корупційні злочини, опір реформам з боку політичних еліт, а також недостатню цифровізацію в окремих державних установах. Перспективи розвитку антикорупційної політики в Україні пов’язані з гармонізацією законодавства відповідно до міжнародних стандартів (UNCAC, GRECO, OECD, ISO 37001), подальшою цифровізацією публічного управління, розширенням використання штучного інтелекту та блокчейн-технологій для моніторингу фінансових операцій. Також наголошується на необхідності посилення відповідальності державних службовців, формування культури нульової толерантності до корупції та розширення ролі громадянського суспільства у контролі за використанням державних ресурсів. Запропоновано комплексні заходи для вдосконалення антикорупційної політики, зокрема посилення механізмів незалежного громадського моніторингу, впровадження ефективних систем контролю за державними фінансами, а також активне залучення громадськості до оцінки ефективності реформ. Висновки статті підкреслюють важливість комплексного підходу, що поєднує законодавчі ініціативи, цифрові інструменти та громадський нагляд, як найефективнішого способу боротьби з корупцією та зміцнення довіри суспільства до державних інституцій.

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ МЕДИЧНОЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Валерія Віталіївна Мамка — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному аналізу медичної та психологічної реабілітації військовослужбовців, зокрема в умовах воєнного стану в Україні, акцентуючи увагу на важливості інтегрованого та комплексного підходу до процесу відновлення здоров’я. В умовах сучасної війни, коли військові стикаються з серйозними фізичними і психологічними травмами, медична та психологічна реабілітація стали ключовими компонентами підтримки їхньої здатності до виконання обов’язків і адаптації до мирного життя. Зазначено про важливість не лише лікування фізичних травм, а й допомога в подоланні психологічних наслідків, зокрема посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та депресивних станів, що виникають в наслідок участі у бойових діях. В статті надано визначення медичної та психологічної реабілітації військовослужбовців як окремих, але взаємопов’язаних процесів. В контексті медичної реабілітації мається на увазі відновлення фізичних функцій, у тому числі після травм, хронічних захворювань або бойових поранень. Вона включає фізіотерапію, хірургічне втручання, медикаментозну терапію та інші методи відновлення. Психологічна реабілітація має за мету допомогти військовим впоратися з наслідками стресу та травм, які вони пережили під час служби. Це може включати психотерапевтичну допомогу, корекцію ПТСР, навчання методам стрес-менеджменту, а також підтримку їхнього психоемоційного стану. Окремо розглянуто питання мобілізації під час воєнного стану, коли до лав Збройних Сил України залучаються особи з різними медичними, соціальними та психологічними проблемами. Багато з них вже мають попередній досвід психічних травм, депресій або хронічних захворювань, що вимагає спеціальної підготовки до служби. Це створює додаткові виклики для системи реабілітації, оскільки мобілізовані особи потребують ранньої діагностики та реабілітації ще до залучення до бойових завдань. Стаття акцентує увагу на тому, що медична та психологічна реабілітація військових повинна бути інтегрованою і комплексною, щоб забезпечити ефективне відновлення здоров’я та психоемоційного стану кожного військовослужбовця.

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ БІБЛІОТЕК ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Євгеній Іванович Бородін, Людмила Василівна Папуша — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті аргументовано, що розвиток бібліотек закладів вищої освіти в України – важлива складова підвищення якості освітніх послуг, що ними надаються, піднесення наукової діяльності, розвитку цифрової інфраструктури відкритої науки та формування інституційної пам’яті освітнього закладу. Визначальний вплив на розвиток бібліотек закладів вищої освіти справляють як державна політика в галузі освіти, так і державна політика в галузі бібліотечної справи. Сучасна, комплексна, наукового обґрунтована та раціонально сформована й послідовно впроваджувана державна політика, що спрямована на максимально повне забезпечення виконання бібліотеками їх соціальної ролі щодо задоволення інформаційних, освітніх, наукових та культурних потреб освітянської спільноти є запорукою створення сприятливих умов для навчальної та наукової діяльності закладів вищої освіти, підвищення їх конкурентоспроможності та інтеграції в світовий освітній та науковий простір. Метою статті є аналіз стратегічних нормативно-правових документів, що визначають напрями розвитку бібліотек закладів вищої освіти України в сучасних умовах. Встановлено, що пріоритети розвитку бібліотек закладів вищої освіти визначаються на національному рівні в ряді стратегічних нормативно-правових документів в галузі вищої освіти та бібліотечної справи, зокрема, Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки, Стратегії розвитку бібліотечної справи на період до 2025 року «Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України» та Стратегії людського розвитку. Визначено стратегічні напрями розвитку бібліотек закладів вищої освіти в сучасних умовах: інтеграція з освітнім процесом; інформаційна підтримка наукових досліджень; цифровізація бібліотечних ресурсів; впровадження інноваційних технологій та автоматизація процесів (штучний інтелект, блокчейн, великі дані та ін.); збереження й популяризація культурної спадщини та формування інституційної пам’яті ЗВО; формування простору для освіти, науки, творчості й співпраці; розвиток професіоналізму бібліотечних працівників; міжнародна співпраця та інтеграція; підтримка сталого розвитку та екологічних ініціатив.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Алла Сергіївна Дворніченко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядаються ключові аспекти впливу цифровізації на публічну політику в контексті сучасної системи державного управління. Цифровізація стає потужним чинником, що трансформує основні управлінські процеси, сприяючи підвищенню ефективності діяльності державних інституцій, забезпеченню прозорості прийняття рішень та оптимізації надання публічних послуг. Водночас цифровізація супроводжується низкою концептуальних, правових та організаційних викликів, зокрема проблемами кібербезпеки, захисту персональних даних, а також управління великими обсягами інформації, що генерується в процесі цифрової взаємодії. Однією з ключових проблем є відставання нормативно-правової бази від швидких технологічних змін, що ускладнює інтеграцію цифрових технологій у державне управління. Особлива увага приділяється соціальним наслідкам цифровізації, зокрема змінам у структурі зайнятості та вимогах до кваліфікації працівників, а також ризикам, пов’язаним з нерівномірним розподілом вигод від цифрових технологій. Оскільки процес цифрової трансформації передбачає значні зміни у трудовій сфері, відзначено важливість політичних заходів, спрямованих на забезпечення соціальної справедливості. Важливим напрямом є розробка політики, що передбачає систему навчання протягом усього життя, професійну перепідготовку та розвиток нових навичок, особливо для найбільш вразливих груп населення, зокрема для працівників старшого віку та тих, чия професійна діяльність є під загрозою через автоматизацію. Крім того, необхідно створювати механізми перерозподілу доходів та удосконалення соціальних систем, зокрема через розвиток «цифрового уряду» і «цифрових міст», що забезпечить доступ до публічних послуг за допомогою новітніх технологій. Зазначено, що розвиток цифрових технологій має супроводжуватись не лише технологічними, а й соціальними інноваціями, які забезпечать збалансований розвиток державних інститутів у нових умовах. Дослідження підтверджує, що успіх цифрової трансформації державного управління в значній мірі залежить від здатності публічної політики адаптуватися до нових реалій, забезпечуючи ефективність, прозорість і доступність управлінських рішень, а також дотримання прав і свобод громадян у цифрову епоху.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД В УПРАВЛІНСЬКО-ПРАВОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ У ФАРМАЦЕВТИЧНІЙ СФЕРІ

Вікторія Францівна Загурська-Антонюк — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Система управління забезпечення якості ліків є складним процесом як об’єктивного характеру – ліки повинні відповідати вимогам, встановленим законодавством, так і суб’єктивного характеру – мають задовольняти потреби споживачів. На сучасному етапі розвитку українського суспільства в критично складних умовах – воєнного стану, стратегічного значення набуває система управління якістю лікарськими засобами у фармацевтичній сфері, яка безпосередньо пов’язана із охороною здоров’я, адже здоров’я і якість життя громадян є найціннішим надбання будь-якої країни. Саме забезпечення якості при наданні медичної допомоги у більшості країн розглядається як основа національної політики, в тому числі і в Україні, де вже досить давно розробляються та впроваджуються системи управління якістю у певних секторах, зокрема, за різним профілем учасниками фармацевтичного ринку, а також деякими медичними закладами. Процес управлінсько-правового унормування системи управління якістю лікарських засобів у фармацевтичній сфері потребує безперервного удосконалення під час реалізації процесуальних етапів: планування, діяльності, розвитку, перевірки, удосконалення, що дозволяє уникати помилок, втрат чи погіршення якості продукції / препаратів. Запровадження міжнародних стандартів у процесі управління якістю лікарських засобів дозволяє фармацевтичному ринку в Україні бути трендовим і конкурентноспроможним, зважаючи на сучасні тенденції у цій сфері. Встановлено, що система управління забезпечення якості лікарських засобів охоплює як об’єктивні вимоги, визначені чинним законодавством, так і суб’єктивні очікування споживачів щодо задоволення їхніх потреб у якісній та безпечній продукції. У контексті сучасних умов розвитку України, які ускладнені дією воєнного стану, стратегічне значення набуває забезпечення ефективності функціонування фармацевтичної сфери, що напряму впливає на здоров’я населення та систему економічної стабільності держави. Стабільність та інтеграція стандартів якості у фармацевтичне виробництво створюють базу для конкурентоспроможності українського ринку лікарських засобів. Дослідження акцентує увагу на важливості удосконалення управлінсько-правового регулювання якості лікарських засобів. Це включає розробку механізмів постійного контролю, дотримання стандартів належної виробничої та дистриб’юторської практики (GMP та GDP), а також впровадження інновацій, спрямованих на зниження ризиків погіршення якості продукції. Особливо важливим є розвиток процесуального підходу до управління якістю, що охоплює етапи планування, реалізації, моніторингу та безперервного удосконалення.

ІНТЕГРАЦІЯ БОЙОВОГО ДОСВІДУ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС: РОЗВИТОК КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЛІДЕРСТВА ТА КОМАНДНОЇ РОБОТИ

Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається питання інтеграції бойового досвіду у освітній процес для розвитку компетентностей лідерства та командної роботи, необхідних для підготовки висококваліфікованих фахівців. Визначено, що бойовий досвід є критично важливим компонентом у розвитку лідерських якостей, стратегічного мислення, стресостійкості, адаптивності, а також навичок швидкого ухвалення рішень та командної роботи. Досліджено нормативно-правові документи, включаючи Концепцію військової кадрової політики в системі Міністерства оборони України на період до 2028 року, Доктрина військового лідерства у Збройних Силах України, Стратегію залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України на період до 2027 року, які наголошують на необхідності використання бойового досвіду. Доведено, що впровадження бойового досвіду в освітній процес сприяє створенню механізмів збору, узагальнення та передачі знань, що дозволяє підвищити ефективність освітнього процесу. Розглянуто основні напрями інтеграції бойового досвіду в освітні програми, зокрема через моделювання бойових ситуацій, створення кейсів, впровадження симуляцій та рольових ігор, що дозволяють курсантам отримати практичні навички роботи в кризових умовах. Аналізується залучення ветеранів бойових дій як викладачів і менторів для передачі практичних знань і навичок студентам. Досліджено досвід держав-членів НАТО у сфері військової освіти та обґрунтовано необхідність впровадження подібних підходів у національні освітні програми. Узагальнено роль військового досвіду у формуванні психологічної стійкості, відповідальності, ефективної комунікації та координації дій у стресових ситуаціях. Визначено, що інтеграція бойового досвіду в навчальний процес не лише підвищує рівень підготовки військовослужбовців, а й сприяє адаптації управлінських і лідерських підходів для цивільних сфер, таких як кризовий менеджмент, державне управління, безпекові структури та медицина. Узагальнено, що ефективна реалізація запропонованих підходів сприятиме формуванню нової генерації лідерів, здатних діяти у кризових умовах, ухвалювати відповідальні рішення та працювати у високостресових середовищах. Запропоновано рекомендації щодо подальшого впровадження бойового досвіду у освітній процес, розширення співпраці з ветеранами, проведення спеціалізованих тренінгів і навчань, а також розробки відповідних освітніх методик, що сприятимуть підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ЯК ОСНОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ІНДУСТРІЇ 4.0

Мирослав Франкович Криштанович — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті ми розглядаємо механізм державно-приватного партнерства (ДПП) який є важливим інструментом для забезпечення інноваційного розвитку в умовах Індустрії 4.0. У сьогоденні, коли швидко змінюються технологічні процеси, автоматизація виробництва та цифровізація стають основними рушіями економічного прогресу, важливо ефективно інтегрувати ресурси держави та приватного сектору для досягнення високих результатів у розвитку інновацій. ДПП у контексті Індустрії 4.0 охоплює взаємодію між державними структурами, приватними підприємствами, науковими установами та освітніми організаціями, що сприяє розвитку нових технологій та моделей бізнесу. Основними завданнями механізму ДПП є оптимізація фінансування інновацій, зниження ризиків для приватних інвесторів, а також створення сприятливого правового та регуляторного середовища для розвитку новітніх технологій. Крім того, важливим аспектом є розвиток науково-дослідних і технологічних кластерів, що дозволяють прискорити інноваційні процеси через ефективну взаємодію між усіма учасниками партнерства. Механізм ДПП також допомагає розв'язувати такі проблеми, як фінансування інноваційних стартапів, створення сприятливих умов для трансферу технологій і комерціалізації результатів наукових досліджень. Індустрія 4.0 передбачає застосування інноваційних технологій, як Інтернет речей (IoT), штучний інтелект (ШІ), великі дані, роботизація, які вимагають великих інвестицій у дослідження та інфраструктуру. У цьому контексті ДПП виступає як ефективний механізм для залучення інвестицій, спільного фінансування великих інноваційних проектів, а також для реалізації стратегічних ініціатив, що включають розробку новітніх технологій, впровадження цифрових рішень та підготовку кваліфікованих кадрів. Впровадження ефективного механізму ДПП в умовах Індустрії 4.0 здатне значно підвищити конкурентоспроможність національної економіки, сприяти розвитку нових високотехнологічних підприємств і створенню робочих місць, а також забезпечити сталий розвиток у глобальному конкурентному середовищі. Тому розвиток і вдосконалення механізмів державного-приватного партнерства є необхідною умовою для успішної трансформації економіки в епоху Індустрії 4.0.

МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ В УМОВАХ ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

Олександра Анатоліївна Марушева — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Безперечним є питання актуальності публічного механізму соціального захисту та соціальних гарантій для ветеранів війни та членів їх сімей під час дії воєнного стану в Україні та в умовах повномасштабної війни. У статті проаналізовано та теоретично узагальненонормативно-правову та організаційну складову публічного механізму соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімейв Україні під час дії воєнного стану, приділено увагу деяким проєктам законів України, що були прийняті і набули чинності, які запроваджували нові складові механізму соціальної підтримки та пільг для ветеранів війни та членів їх сімей. На основі аналізу, узагальнення й систематизації джерел висвітлено шляхи та тенденції розвиткумеханізму публічного управління соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей в Україні в умовах дії воєнного стану та після його припинення чи скасування. Проаналізовано особливості змінита створення нових складових такого механізму після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну та досьогодення. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які поступово запроваджували впровадження нових елементів механізму соціального захисту й пільг для ветеранів війни та для членів їх сімей, яких потребували захисники та захисниці, й ветерани, а такожсуспільство в умовах війни. Визначено, що соціальна підтримка наразі й надалі є вельми важливою для ветеранів, які мужньо стали на захист України та для членів їх сімей.Зауважено на питаннях відсутності термінологічних визначень, закріплених на рівні законодавства, зокрема термінів «Захисники» та «Захисниці», неоднаковий підхід до визначення підстави для одержання статусу ветерана війни, а також звуження таких підстав, що, в свою чергу порушує соціальну справедливість для осіб, які захищали й наразі захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Також в статті окреслено проблемні питання механізму, зокрема зупинення фінансування програм санаторно-курортного лікування у 2024 році, які частково були забезпечені за рахунок місцевих бюджетів, та інші проблемні питання, що виникли через дефіцит коштів в державі яка здійснює опір країні-агресору російській федерації.

ГЛОБАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОГРАМ СКРИНІНГУ В МАМОЛОГІЇ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Раїса Петрівна Нікітенко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті визначено роль глобальних ініціатив та їхній вплив на розвиток національних програм скринінгу в мамології з урахуванням державно-управлінського аспекту. Встановлено, що глобальні ініціативи сприяють стандартизації та гармонізації підходів до скринінгу та діагностики, що стимулює вдосконалення національних програм, адаптуючи їх до місцевих умов. Глобальні ініціативи в розвитку національних програм скринінгу в мамології, як складової профілактики, забезпечують низку важливих переваг для державного управління. Встановлено, що державне управління отримує значну вигоду від стандартизації підходів до скринінгу, що сприяє узгодженню національних стратегій з міжнародними стандартами та зниженню регіональних диспропорцій у медичному обслуговуванні. Наголошено на тому, що участь урядів у розробці та впровадженні скринінгових програм дозволяє інтегрувати ці ініціативи в загальну політику охорони здоров’я, покращуючи доступність і рівність медичних послуг для населення. Вказано на переваги міжсекторального партнерства при запровадженні глобальних ініціатив, що стимулює розвиток національних програм через співпрацю між урядовими структурами, медичними установами, громадськістю та приватним сектором. Зроблено акцент, що комплексний підхід, спрямований на покращення кадрової підготовки, інфраструктури та впровадження інновацій, підвищує ефективність управлінських рішень і забезпечує сталість скринінгових програм на довгострокову перспективу. З’ясовано, що врахування державно-управлінського аспекту має ключову роль у моніторингу та оцінці ефективності програм, що дозволяє коригувати стратегії з урахуванням фінансових можливостей країни, місцевого контексту, наявності/обмеження ресурсів, забезпечуючи максимальний вплив на здоров’я населення в контексті реалізації глобальних ініціатив. Зроблено висновок, що глобальні ініціативи мають значний вплив на розвиток національних програм скринінгу, покращуючи доступ до медичних послуг та підвищуючи його ефективність.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Ольга Володимирівна Олефіренко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено важливість стратегічного планування для розвитку територіальних громад, зокрема в умовах сучасних викликів, таких як економічні, соціальні та політичні зміни. Важливу роль у процесі стратегічного планування відіграють місцеві органи влади, бізнес, громадські організації та самі мешканці, що забезпечують комплексний підхід до вирішення проблем громади та її сталого розвитку. Детально розглянуто нормативну базу регулювання стратегічного планування на місцевому рівні. Проаналізовано основні принципи стратегічного планування, зокрема важливість залучення різних зацікавлених сторін до розробки стратегій, а також роль стратегічних документів у визначенні пріоритетів розвитку громади. Наголошено на значенні планування в контексті післявоєнного відновлення, коли стратегічне управління стає основним інструментом для вирішення кризових ситуацій, відновлення інфраструктури та забезпечення стабільного економічного розвитку. У роботі розкрито, як стратегічне планування допомагає громадам адаптуватися до нових умов, визначати свої сильні та слабкі сторони, а також оптимізувати використання наявних ресурсів для досягнення сталого розвитку. Також досліджено роль стратегічних документів у залученні інвестицій, розвитку бізнесу та покращенні якості життя мешканців. Особлива увага приділяється партисипативному підходу в процесі стратегічного планування, який передбачає активне залучення громадян, експертів та інших зацікавлених сторін до створення ефективних стратегій розвитку. Вказано на важливість комунікації, співпраці та відкритості в процесі планування для досягнення реальних результатів. У результаті дослідження підкреслено, що стратегічне планування є не лише інструментом для вирішення проблем у громадах, але й основою для забезпечення сталого та успішного розвитку територіальних громад у довгостроковій перспективі.

ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

Ірина Дмитрівна П’ятничук — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено правовий механізм публічного управління системою вищої освіти, що є ключовим елементом забезпечення ефективного функціонування та розвитку освітньої сфери в Україні. Метою дослідження є аналіз нормативно-правових актів, які регламентують питання управління вищою освітою, через діагностику матеріалів із загальнодоступних баз нормативних документів, зокрема Офіційного вебпорталу парламенту України “Рада. Верховна Рада України”. Увагу приділено комплексному аналізу правового забезпечення освітньої діяльності та визначенню основних елементів правового механізму. До основних елементів правового механізму публічного управління вищою освітою віднесено: законодавчу основу, органи управління, основні функції цих органів, правовий статус закладів вищої освіти, а також права і обов’язки учасників освітнього процесу. У статті акцентується на різних рівнях регламентування публічного управління вищою освітою, які включають глобальний, національний та локальний аспекти. Особливу увагу приділено ролі органів публічного управління у створенні нормативно-правової бази, контролі за дотриманням стандартів, фінансовому забезпеченні та сприянні міжнародній співпраці. Встановлено, що правовий механізм публічного управління системою вищої освіти є важливим інструментом регулювання освітньої сфери, який забезпечує реалізацію стратегічних завдань держави в контексті соціально-економічного та інноваційного розвитку. У результаті дослідження встановлено, що правовий механізм є основою для формування стійкої, прозорої та ефективної системи публічного управління вищою освітою. Це включає координацію між усіма суб’єктами освітнього процесу, формування умов для реалізації прав і свобод учасників освітньої діяльності, а також створення сприятливого середовища для інноваційного розвитку. Представлені висновки можуть бути використані для вдосконалення законодавства, покращення управлінських практик та забезпечення сталого розвитку освітньої сфери України.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЗОРОСТІ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Людмила Леонідівна Савранчук, Оксана Григорівна Стрельченко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню одного з ключових принципів демократичного врядування – адміністративно-правових механізмів забезпечення прозорості публічної адміністрації в Україні. Прозорість діяльності органів публічної влади розглядається як передумова підвищення ефективності державного управління, запобігання проявам корупції та забезпечення належної підзвітності перед суспільством. Автор аналізує сучасний стан правового регулювання прозорості державного управління на основі чинного законодавства, зокрема Закону України «Про доступ до публічної інформації» та інших законів, що регулюють доступ до інформації та участь у прийнятті рішень суб'єктів владних повноважень. Особливу увагу приділено ролі публічної адміністрації у формуванні прозорого державного управління та проблемам реалізації цього принципу на практиці. У статті акцентується увага на основних проблемах, що перешкоджають повноцінній реалізації принципу прозорості в Україні. Серед них – обмежений доступ до публічної інформації, недостатній розвиток механізмів електронного урядування, бюрократичні перепони та корупційні ризики. Проаналізовано причини цих проблем та можливі шляхи їх подолання. Автор виокремлює перспективами удосконалення адміністративно-правових механізмів забезпечення прозорості публічної адміністрації, такі як: 1) вдосконалення законодавчої бази шляхом розробки та ухвалення єдиного Кодексу прозорості діяльності публічної адміністрації та підвищення відповідальності посадовців за порушення принципів прозорості; 2) розвивати електронне урядування (забезпечити інтеграцію інформаційних систем усіх державних установ для доступності даних); 3) залучати громадян до процесів – активізувати участь громадських організацій у контролі за роботою органів влади та підвищувати рівень обізнаності громадян про їхні права на доступ до інформації та існуючі цифрові сервіси; 4) розширювати міжнародну співпрацю та долучати міжнародних донорів до вдосконалення інституційних механізмів відкритості. У роботі підкреслюється, що забезпечення прозорості в державному управлінні є важливим кроком на шляху до підвищення довіри громадян до влади та ефективної боротьби з корупцією.

КАДРОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ В ДІЯЛЬНОСТІ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ: ПІДВИЩЕННЯ ЧЕРЕЗ ПРОЦЕС ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ

Ірина Ігорівна Яремко, Ігор Ігорович Меленчук — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Метою дослідження є характеристика особливостей підвищення кадрового потенціалу в діяльності публічної служби через процес інтелектуалізації. Об’єктом дослідження виступає публічна служба. Основне завдання статті являє собою визначення яким процес інтелектуалізації уможливлює підвищення кадрового потенціалу в діяльності публічної служби. Встановлено, що процес інтелектуалізації є визначальним чинником підвищення кадрового потенціалу в діяльності публічної служби, оскільки він безпосередньо впливає на рівень професійного мислення та здатність службовців ефективно вирішувати нагальні завдання публічного управління. Визначено, що кадровий потенціал формується не лише завдяки базовим компетенціям, а й за рахунок уміння критично мислити, застосовувати нові методи роботи та генерувати ідеї, що допомагають розвивати стратегії управлінських рішень. Охарактеризовано основні складові цього процесу: професійна компетентність, ціннісна орієнтація, інтелектуальна гнучкість і спрямованість на інновації. Саме ці компоненти створюють умови для синергії, що активізує потенціал службовців та забезпечує кадрову безпеку. Доведено, що інтеграція інтелектуальних підходів у практику публічного управління підвищує рівень оперативності та якості прийняття управлінських рішень. По-перше, службовці, які постійно удосконалюють свою здатність до аналітичного мислення, швидше реагують на виклики середовища та приймають виважені рішення. По-друге, завдяки процесу інтелектуалізації утворюється культура взаємонавчання, коли набуття нового досвіду стає спільною цінністю колективу. По-третє, активне впровадження інновацій у публічній службі сприяє підвищенню прозорості, гнучкості та результативності публічного управління загалом. Визначено, що подальший розвиток професійної підготовки службовців повинен базуватися на системному підході до підвищення інтелектуальних здібностей і стимулювати творче мислення. Охарактеризовано, що саме ці передумови формують сприятливий клімат для розвитку інноваційних рішень, посилюють кадровий потенціал і запобігають виникненню кризових явищ.

ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ «ПОТОКУ» У МУЗИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВІКОВІ АСПЕКТИ ЙОГО ПРОЯВУ

Ірина Федорівна Аршава, Вікторія Юріївна Кутєпова-Бредун — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Потік – це психологічний стан, в якому особистість почуває себе повністю поглинутою у діяльність (Csikszentmihalyi, 2000). Цей стан виникає, коли навички розвинуті до завдань певного рівня складності. Емпіричне дослідження вказаного стану серед музикантів було проведено за допомогою методики: «Коротка шкала дослідження стану потоку» (Ф. Рейнберг, Р. Уоллмер, 2003) на вибірці музикантів-професіоналів та музикантів-аматорів різних вікових категорій. Всі підгрупи музикантів-професіоналів мають схожі показники за шкалами стану «потоку», що вказує на те, що навіть студенти музичного училища вже мають достатній рівень професіоналізму для можливості відчуття цього стану, що свідчить про таку специфіку професії, як рання професіоналізація. Також можна помітити, що такий компонент стану «потоку», як «занурення у діяльність», зменшується з віком у групі музикантів-аматорів, що може бути пов’язане з тим, що дорослі музиканти-аматори не мають достатньо часу на своє захоплення у порівнянні із більш молодими аматорами. Визначено та емпірично підтверджено, що у музикантів-професіоналів спостерігається більш виразний рівень виникнення відчуття стану «потоку». Статистично значущі розбіжності за показниками компонентів стану «потоку» («досконалість» та «особистісна значущість діяльності») виявилися вищими у групі музикантів-професіоналів. Перспективи подальшого вивчення обраної проблеми полягають у дослідженні суб’єктивного благополуччя висококваліфікованих професіоналів, дослідженні ролі переживань стану «потоку» у різних видах діяльності.

ПРОФЕСІЙНА МОТИВАЦІЯ ЯК ПРЕДМЕТ МЕТОДОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Роман Вікторович Єсін — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті комплексно досліджено фундаментальні аспекти професійної мотивації військовослужбовців, наголошено на її багатовимірному впливі на ефективність виконання службових обов’язків та загальну боєздатність військових підрозділів. Визначено базові поняття і структуру професійної мотивації, її особливу важливість у контексті динамічних викликів та загроз, що постають перед сучасними військовослужбовцями. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння мотивації, включно з когнітивно-мотиваційними, поведінковими та гуманістичними моделями, наведено порівняння українських та міжнародних підходів до формування мотивації, зокрема особливостей впровадження мотиваційних стратегій у різних військових напрямах. На основі аналізу українських та зарубіжних досліджень, уточнено загальне розуміння поняття «професійна мотивація», із застосуванням методу синтезу трактування поняття «професійна мотивація» офіцерів Сухопутних військ Збройних Сил України. Досліджено роль лідерства, командної підтримки та організаційної культури у процесі підтримки мотивації. Показано, що командири і підлеглий особовий склад військових підрозділів можуть відігравати вирішальну роль у зміцненні морально-психологічного клімату та формуванні відчуття відповідальності до досягнення спільної мети. Особливу увагу приділено аналізу стресових чинників, які негативно впливають на мотивацію: високого рівня психологічного та фізичного навантаження, необхідності адаптуватися до швидкозмінюваних бойових умов, а також можливості професійного вигорання. Визначено основні виклики, що постають у процесі забезпечення належного рівня мотивації, запропоновано перспективні напрями їх вирішення. У статті обґрунтовано сучасні підходи до мотивації, зокрема інноваційні технології, які забезпечують підвищення активності і мотивації військовослужбовців до виконання бойових завдань. Крім того, проаналізовано взаємозв’язок між рівнем професійної мотивації, боєздатністю військових підрозділів та загальним морально-психологічним станом особового складу.

МОТИВАЦІЙНИЙ ВИМІР ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ СЕРЖАНТА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Oleksandr Petrovych Kovalchuk — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У cтaттi розкрито мотиваційні аспекти професійного становлення сержанта Збройних Сил України. Зазначено, що у процесі професіоналізації відбуваються розвиток і трансформація мотиваційної сфери сержанта як суб’єкта діяльності. Розвиток триває за двома напрямами: у ході трансформації загальних мотивів особистості в мотиви професійної діяльності і через динамічний розвиток мотивів професійної діяльності, що виражається в появі нових та інволюції низки старих мотивів, зміні абсолютної та відносної значущості окремих мотивів, а також структури мотивів. Визначено, що залежно від індивідуальних особливостей та наявних соціальних чинників особистість, яка перебуває у процесі досягнення мети, очікує на відповідний результат власних дій та намагається його уявно передбачити. Зміст її професійних очікувань залежить від таких особистісних рис, як віра в ефективність власних зусиль, впевненість у собі, сила мотивації і бажань, емоційне забарвлення самого очікування. Крім цього, значну роль у професійному становленні особистості відіграють її установки, ціннісні орієнтації та власне рольові чинники. Зазначено, що відображення у структурі професійної мотивації, з одного боку, специфіки конкретної діяльності, а з іншого − суб’єктивної значущості окремих її компонентів дає змогу спрогнозувати рівень оволодіння професією, адекватність спрямованості суб’єкта цілям, завданням та умовам діяльності. Відсутність умов і можливостей для творчої реалізації своїх прагнень часто спричиняє негативні тенденції в поведінці і діяльності сержанта, що можуть бути навіть руйнівними. Обґрунтовано, що сержант тільки тоді очікує на бажаний результат, коли впевнений у собі та вірить в ефективність власних зусиль. У такому контексті знання про власні можливості формуються на основі набутого, тобто пережитого у минулому досвіду. Вирішуючи будь-яке професійне питання, сержант свідомо аналізує і синтезує причину будь-якої ситуації та очікує відповідного, на його думку, результату.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ У РАКУРСІ НОВИХ ПРАКТИК КІБЕРПСИХОЛОГІЇ

Олег Анатолійович Панченко, Анастасія Валеріївна Кабанцева — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто новий науковий напрям – «кіберпсихологія», що досліджує діяльність людини, застосування нею комп’ютерів, мобільних засобів зв’язку, мережі Інтернет, а також вивчає їх вплив на інформаційне здоров’я – як частини загального стану здоров’я, що формується і залежить від інформації. Підкреслено, що кіберпсихологія нині має трансдисциплінарний характер, охоплюючи різні галузі науки та застосування, які розглядаються через призму психології та наук про поведінку. У семантичному полі кіберпсихології, яке знаходиться ще у стадії формування, знайшли своє провідне місце такі метафоричні поняття, як: «інформаційна гігієна» і «інформаційний детокс» (ІД). Перше представляє собою систему знань, що вивчає закономірності впливу інформації на формування, функціонування, стан психічного, фізичного та соціального здоров’я людини та соціуму, а також розробляє заходи з оздоровлення навколишнього інформаційного середовища. Друге означає медійну аскетику, відмову від використання інформаційно-комунікаційних технологій на певний період. Функціонування інформаційної гігієни розглянуто у ракурсі принципів інформаційної безпеки на трьох рівнях – особистісному, суспільному та державному. Інституціоналізація інформаційного детоксу вже активно просувається у країнах Заходу, але проблема у суспільному плані ще не достатньо актуалізована. Більша увага зараз зосереджена на рівні особистості. Що до цього наукового матеріалу продукується ще мало, втім вже існують роботи щодо практичного втілення ІД. Наведена вибірка науково-практичних матеріалів відображають різні ідеї авторів. Наголошено, що відмова від гаджетів часом може бути незручною та напруженою. Людина може відчувати роздратування, тривогу і навіть нудьгу без мобільного телефону та інших технічних засобів. Щоб підтримати належний рівень інформаційного здоров'я, запропоновано дотримуватися такої філософії поведінки як JOMO («щастя необізнаності» або «радість упущення»). Зроблено висновок, що дане дослідження, осмислюючи наповнення семантичного поля кіберпсихології новими поняттями, може бути підґрунтям для подальших наукових доробок у розширенні її практик з метою забезпечення інформаційного здоров’я особистості.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМЕЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Олеся Володимирівна Чернякова, Ірина Сергіївна Васильченко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті висвітлено психологічні аспекти консультування сімей військовослужбовців, які активно виконують бойові завдання в умовах повномасштабної війни. Дослідження спрямоване на розкриття змісту ключових понять, таких як «психологічна допомога», «психологічний супровід», «соціально-психологічні особливості сімей військовослужбовців». Особливу увагу приділено вивченню психологічних потреб дружин військовослужбовців як однієї з найбільш вразливих категорій в контексті сучасних умов. У рамках емпіричного дослідження нами було здійснено діагностику рівня особистісної та соціальної тривожності, а також рівня стресу дружин військовослужбовців. Узагальнення отриманих результатів дозволило виявити, що дружини військовослужбовців демонструють підвищений рівень тривожності та високий рівень стресу. Це свідчить про значну психологічну напругу, що обумовлена низкою специфічних чинників, таких як стан невизначеності, соціальна ізоляція, підвищені емоційні навантаження, а також труднощі адаптації до нових життєвих обставин. Результати дослідження підтвердили необхідність розробки адаптивних методик психологічного консультування для цієї категорії. На основі теоретичних і емпіричних результатів розроблено рекомендації щодо організації психологічної підтримки сімей військовослужбовців. Запропоновані методики орієнтовані на подолання тривожних станів, управління стресом, розвиток механізмів соціальної підтримки та зміцнення психологічної стійкості. Ці рекомендації мають на меті підвищення ресурсів дружин військовослужбовців для адаптації до кризових умов. Подальші перспективи дослідження включають апробацію розроблених рекомендацій у практиці надання психологічної допомоги та оцінку їх ефективності. Застосування отриманих результатів сприятиме підвищенню якості психологічної підтримки сімей військовослужбовців в умовах війни.

НОРМАТИВНО ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЦИВІЛЬНО- ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ ВОЄННО ПОЛІТИЧНОЇ ОБСТАНОВКИ: ПУБЛІЧНО УПРАВЛІНСЬКІЙ АСПЕКТ

Олександр Олександрович Кутков — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз нормативно-правового забезпечення діяльності цивільно-військового співробітництва (ЦВС) у контексті сучасних викликів воєнно-політичної обстановки. Розглянуто ключові аспекти взаємодії військових і цивільних структур, які є критично важливими для зміцнення національної безпеки, формування довіри серед місцевого населення та забезпечення стабільності в умовах кризи. Особливу увагу приділено інтеграції міжнародного досвіду НАТО, ООН та провідних країн світу в національну практику, що дозволяє підвищити ефективність функціонування ЦВС в Україні. Узагальнено кращі практики цивільно-військової взаємодії, зокрема у сферах управління кризовими ситуаціями, гуманітарної допомоги та відновлення інфраструктури. Доведено, що гармонізація нормативно-правової бази України із загальноєвропейськими стандартами сприяє вдосконаленню механізмів ЦВС, зокрема у контексті міжвідомчої координації та стратегічних комунікацій. Розглянуто основні законодавчі акти, які регламентують діяльність ЦВС, включаючи законодавчі ініціативи, доктринальні документи, тимчасові настанови та методичні посібники, що визначають принципи функціонування цієї системи. Проаналізовано проблеми правового регулювання діяльності ЦВС в Україні, серед яких незавершеність формування нормативної бази, недостатня розробка механізмів взаємодії між складовими сил безпеки та оборони, а також обмеженість фінансових ресурсів для реалізації заходів ЦВС. Зазначено, що ключовими викликами є відсутність чіткої концептуальної основи, слабка міжвідомча координація та недостатній рівень підготовки кадрів у сфері кризових і стратегічних комунікацій. Стаття обґрунтовує необхідність подальшого розвитку нормативно-правової бази ЦВС, її адаптації до міжнародних стандартів та формування нових підходів до організації цивільно-військової взаємодії в Україні. Запропоновано інституціоналізацію механізмів ЦВС як єдиної системи, здатної ефективно реагувати на сучасні виклики, та розробку освітніх програм для підготовки фахівців у цій сфері. Наголошено на важливості формування зрозумілих суспільству повідомлень про діяльність сил безпеки та оборони України, що сприятиме підвищенню довіри та підтримки з боку громадськості.

ФОРМУВАННЯ ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ВИКЛИКИ І ПЕРСПЕКТИВИ СЬОГОДЕННЯ

Тихон Сергійович Яровой, Богдан Юрійович Снісар — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню формування воєнної безпеки в системі державного управління з акцентом на сучасні виклики та перспективи забезпечення обороноздатності держави в умовах мінливого геополітичного та технологічного ландшафту. У дослідженні проаналізовано теоретичні засади воєнної безпеки, розглянуто традиційні та сучасні підходи до оборонних стратегій держави. Приділено увагу зростаючій ролі кібернетичних війн, гібридних конфліктів та інформаційних операцій у формуванні сучасної політики безпеки. Обґрунтовано необхідність інтеграції міжвідомчої координації, стратегічного планування та технологічних інновацій в управління воєнною безпекою для посилення національної системи оборони. Дослідження підкреслило критичну роль державних інституцій у синхронізації військових, дипломатичних, економічних і технологічних ресурсів для ефективного реагування на нові загрози. Аналіз засвідчив, що адаптація оборонних стратегій до заходів кібербезпеки, застосування штучного інтелекту і сучасних систем спостереження, значно підвищує стійкість структур національної безпеки. Визначено основні ризики, пов'язані з сучасними загрозами безпеці, включаючи кібершпигунство, асиметричну тактику ведення війни та геополітичну нестабільність, які потребують адаптивних політичних рішень та проактивних механізмів управління. Дослідження окреслило потенційні вразливості систем національної безпеки, що виникають через бюрократичну неефективність, брак міжвідомчої співпраці та затримку у прийнятті рішень у кризових ситуаціях. Виявлено перспективи подальших досліджень щодо розробки стратегічних політик безпеки, які включають новітні оборонні технології, стійкість до кібернетичних війн та процеси прийняття рішень на основі розвідданих. Дослідження запропонувало рекомендації щодо підвищення ефективності управління воєнною безпекою, шляхом постійної інституційної модернізації, міжнародної співпраці та високоадаптивних законодавчих реформ.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗНОЇ КРЕАТИВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ У ПРОЦЕСІ АКАДЕМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Актуальність та доцільність дослідження обумовлена специфікою змісту та соціальних функцій професії вчителя, специфікою прояву невербальних показників його креативності та перспективністю досліджень в даній царині. Шляхом теоретико-методологічного аналізу встановлено, що креативність майбутнього вчителя варто розглядати як невід’ємну інтегральну характеристику цілісної особистості педагога, яка зумовлена певними психолого-педагогічними умовами та високим рівнем сформованості фахових та особистісних якостей і є вирішальним чинником професійного зростання та безпосередньо проявляється як здібність продукувати нетривіальні ідеї, відхилятися від звичних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації у професійній педагогічній діяльності. Креативність майбутнього вчителя зумовлена високим рівнем сформованості його фахових та особистісних якостей, що врешті визначають професійне зростання, а її ключовими характеристиками в процесі академічної діяльності є високий рівень соціальної і моральної свідомості, пошуково-проблемний стиль когнітивної активності, розвинені інтелектуально-логічні здібності, а саме вміння аналізувати закономірності, обґрунтовувати певні положення, пояснювати зміст, виділяти головні риси об’єкту або явища, творча фантазія, розвинена уява. Емпіричним чином доведено, що студенти-першокурсники педагогічного вишу мають в цілому середній рівень здатності до вибору різноманітних ідей, створення низки образів, які відрізняються муж собою за смисловими категоріями та способами художнього виразу, утім на третьому та п’ятому курсі цей показник спадає. З’ясовано, що студентам-першокурсникам властивий вищий за середній рівень спроможності швидко генерувати продукти просторової уяви у творчій діяльності, у той час як на третьому курсі студента загалом властивий середній рівень цієї здібності, а на п’ятому – нижчий за середній рівень.

ІНСТИТУЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛOБАЛІЗАЦІЇ ТА ЦИФРОВОЇ ТРAНСФOРМAЦІЇ

Руслан Байкевич — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

В умовах російськoї агресії проти України питання інститyційного розвитку органів публічного управління у забезпеченні економічної безпеки держави в умовах глoбалізації й цифрової трaнсфoрмaції має важливе значення, оскільки економічна безпека є фyндaментом для стабільності, розвитку і зміцнення суверенітету й територіальної цілісності держави. Економічна безпека держави передбачає протидію внутрiшнiм і зовнішнім загрозам, створення умов для фінансової стабільності, зміцнення конкyрентоспромoжності національної економіки й ефективне використання наявних ресурсів. Суттєвим фактором, що визначає напрями інституційного розвитку органів публічного управління, є глoбалізація, яка не лише створює нові можливості для економічного зростання, а й формує додаткові виклики для економічної безпеки держави. Глoбалізація є невід’ємним елементом сучасного економічного розвитку, тому вона вимагає від держави функціональних рішень під час управління ризиками для гарантування економічної безпеки. Україна має модифікувати свої iнститyційні механізми, зміцнювати цифрову безпеку, розвивати внутрішній потенціал із метою мінімізації негативних наслідків глoбалізації та використати її можливості для стабільного економічного зростання. Наступним чинником, що визначає напрями інститyційного розвитку органів публічного управління, є цифрова трaнсфoрмaція органів публічного управління, яка сприяє підвищенню ефективності координаційних процесів, відкритості й оперативності ухвалення управлінських рішень, а також мінімізації ризиків у сфері економічної безпеки. Цифрова трaнсфoрмaція є важливим напрямом модернізації державного управління, що сприяє підвищенню ефективності й прозорості діяльності органів влади, зниженню корупційних ризиків і покращенню якості надання адміністративних послуг. Отже, інституцiйний розвиток органів публічного управління у забезпеченні економічної безпеки держави в умовах глoбалізації й цифрoвoї трaнсфoрмaції потребує комплексного підходу, що передбачає оновлення управлінських структур, інтеграцію цифрових рішень, оптимізацію до нових соціально-економічних викликів та оптимізацію результативності державної політики.

ІНСТИТУТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: КОНЦЕПТУАЛЬНО- ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Олена Борисівна Дмитренко — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглянуто питання теоретичного обґрунтування поняття «інститути громадянського суспільства» та проблеми практичної реалізації основних концептуальних положень його змістовного наповнення в аспекті нормативно-правового забезпечення процесів управління суспільним розвитком. Окрему вагу приділено проблемам формування підходів у публічному управлінні, що створюють теоретичну та практичну основу дослідження розвитку громадянського суспільства в цілому та інститутів громадянського суспільства зокрема. Показано, що пріоритет у теоретичній та практичній рефлексії ІГС має надаватись структурно-функціональному підходу, що дає можливість вироблення розуміння громадянського суспільства в аспекті цілераціональності, адже структурно-функціональний підхід в єдиному комплексі з діяльнісним підходом покликані виявити загальну тенденцію досягнення рівноваги у процесах державного будівництва та суспільного розвитку. Визначено, що сфера нормативно-правового регулювання безпосередньо пов’язана з цілераціональним підходом та, як правило, є орієнтованою на результат. Такий комплексний підхід має застосовуватись і у випадку ІГС, оскільки дає можливість відійти від пріоритетності механізму у системі публічного управління, до пріоритетності суб’єкта соціального управління, який характеризується наявністю тих самих суттєво важливих та невід’ємних елементів, що описуються категоріями цінностей, очікувань, пріоритетів. Зроблено висновок про те, що враховуючи масштаб та наслідки цих криз, необхідним є масштабування «громадянського суспільства» та «інститутів громадянського суспільства», що забезпечить їх розгляд у безпосередньому зв’язку з державними інституціями та формування і розвиток мережи відносин між ними у суспільстві на вертикальному (підпорядкування інститутів громадянського суспільства державній владі) та горизонтальному (відносини між суб’єктами громадянського суспільства) рівнях, забезпечуючи реалізацію їх потенціалу як суб’єктів управління суспільним розвитком.

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ РИЗИКИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ

Андрій Васильович Попік — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджуються інформаційно-комунікаційні ризики у системі публічного управління України в умовах цифрової трансформації та воєнного стану. Акцентовано увагу на тому, що ефективність державного управління значною мірою залежить від якості комунікації як всередині державних структур, так і між органами влади та громадськістю. Водночас розширення цифрових технологій та збільшення інформаційних потоків спричиняє появу нових загроз, зокрема: кібератак, поширення дезінформації, маніпулятивних наративів та низького рівня медіаграмотності населення. Підтверджено, що зростання кількості кіберінцидентів та інформаційних атак на державні інституції безпосередньо впливає на ефективність управлінських процесів. Виявлено, що у 2024 році кількість зафіксованих кібератак на державні органи України зросла на 69,8% порівняно з попереднім роком. Одночасно значно збільшилися фінансові втрати громадян через кіберзлочинність, що свідчить про необхідність посилення інформаційної безпеки на всіх рівнях державного управління. У статті розглянуто основні види інформаційно-комунікаційних ризиків у публічному управлінні: технологічні ризики; організаційні ризики; когнітивні ризики; юридичні ризики; соціальні ризики. З метою мінімізації цих загроз запропоновано комплексний підхід, що включає такі напрями: розвиток кібербезпеки державних інформаційних систем та посизахисту персональних даних; стандартизація комунікацій у державному управлінні для підвищення ефективності інформаційного обміну; протидія дезінформації шляхом запровадження інструментів автоматичного виявлення фейкових новин і підвищення рівня медіаграмотності населення; впровадження кризових комунікацій для оперативного реагування на інформаційні атаки та підтримки довіри громадян до державних інституцій; розробка законодавчих ініціатив, спрямованих на посилення інформаційної безпеки та регулювання відповідальності за поширення маніпулятивної інформації.