Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО СТАНУ ПРОЦЕСУ ТРАНСФОРМАЦІЇ КРАЇНИ ЩОДО НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ГРОМАДЯНАМ

Ольга Андріївна Багрім, Софія Михайлівна Зудова — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті проведено аналіз особливостей сучасного стану процесу трансформації країни у контексті змін щодо надання адміністративних послуг громадянам, визначено підходи до класифікації та характеристик електронних адміністративних послуг в науково-правовій літературі, розкрито основні тенденції розвитку цифрових адміністративних послуг. Окреслено виклики та проблеми, з якими стикаються державні установи під час впровадження цифрових рішень та визначено напрями удосконалення цифровізації адміністративних послуг громадянам в умовах воєнного стану в Україні. Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні теоретичних засад, проведенні аналізу сучасного стану процесу цифровізації адміністративних державних послуг, аналізу впливу цифрових технологій на спрощення та покращення взаємодії громадян із державними установами, а також оцінка ефективності впроваджених змін. Зокрема, відповідно до поставленої мети основну увагу зосереджено на конкретизації та вирішенні таких завдань: розкрити теоретичні основи надання електронних адміністративних послуг в Україні в умовах формування новітнього інформаційного суспільства; визначити особливості та проблеми розвитку системи надання адміністративних послуг в Україні на сучасному етапі та визначити шляхи їх розв’язання; оцінити поточний стан цифрової трансформації у сфері адміністративних послуг; проаналізувати рівень якості та доступності адміністративних послуг для громадян; визначити основні проблемні питання та виклики, з якими стикаються державні установи під час впровадження цифрових рішень; сформулювати рекомендацій щодо подальшого вдосконалення надання цифрових адміністративних послуг. В процесі аналізу досліджуваної проблеми доведено, що на сучасному етапі розвитку, особливо актуальним для діяльності органів державної влади постає питання реалізації концепції електронного врядування, оскільки цифрова трансформація стає невід'ємною частиною сучасного світу. На сьогоднішній день органи державної влади, реалізуючи концепцію електронного врядування, перебувають у процесі переосмислення взаємодії з громадянами, де одним з ключових процесів виступає побудова сучасної системи надання адміністративних послуг, що є ключовим фактором для спрощення доступу до таких послуг та підвищення прозорості в діяльності державних інституцій.

КОНЦЕПТ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ: ГАРМОНІЗАЦІЯ З ПІДХОДАМИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Євгеній Іванович Бородін, Дмитро Володимирович Березнюк — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття досліджує актуальну для України проблему полегшення доступу та підвищення якості медичних послуг шляхом впровадження та розвитку державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я, що є важливим, як в контексті реформування публічного управління медичним сектором, так і в контексті управління бізнесом для досягнення цілей сталого розвитку. Аналіз рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо розвитку державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я в Україні дозволив дійти висновку про готовність міжнародних організацій виступати гарантами та інвесторами проєктів партнерства медичного спрямування, але для цього необхідно гармонізувати концептуальну платформу розуміння державно-приватного партнерства між потенційними учасниками партнерства в Україні та міжнародними організаціями. Тому метою статті є порівняння концептів державно-приватного партнерства у практиці міжнародних організацій та у нормативно-правовому полі України, визначення їх спільних та відмінних рис та гармонізація концепту державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я в Україні з концептами державно-приватного партнерства міжнародних організацій. На основі вивчення наукового поля, сформованого навколо державно-приватного партнерства у зарубіжній теорії та практиці, було аргументовано доцільність групування наукових поглядів на визначення концепту державно-приватного партнерства у сім підходів: правовий, економічний, соціальний, операційний, регуляторний, функціональний, трансформаційний. Порівняння концептів державно-приватного партнерства, які застосовуються на практиці міжнародними організаціями, з концептами, які визначені Законом України та методикою Міністерства охорони здоров’я України, показало, що специфічний концепт державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я, як в міжнародних організаціях, так і в Україні, не використовується, існують характеристики загального концепту державно-приватного партнерства, за якими спостерігається збіг та розбіжності у тлумаченнях. Встановлено, що в практиці міжнародних організацій у розумінні державно-приватного партнерства превалюють операційний та економічний підходи, а в Україні – правовий та економічний. На цій підставі було запропоновано уточнений концепт державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я в Україні, гармонізований до концепту державно-приватного-партнерства міжнародних організацій.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ І ЛОКАЛІЗАЦІЯ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ МОДЕЛІ СТІЙКОСТІ

Олег Валентинович Кравцов — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У контексті глобальної цифровізації функцій управління децентралізація набуває нового значення, адже впровадження цифрових технологій може значно посилити ефективність та прозорість регіонального управління. В Україні децентралізаційні реформи створили умови для передачі повноважень на місця, однак їх ефективність часто стримується недостатньою інтеграцією цифрових інструментів. Це викликає необхідність дослідження нових підходів до децентралізації та локалізації, які враховують можливості цифрової трансформації. Метою статті є аналіз сучасних підходів до децентралізації та локалізації в контексті цифрової трансформації управління, визначення основних обмежень у впровадженні цифрових інструментів у регіональне управління України та розроблення рекомендацій щодо інтеграції інноваційних моделей цифрового управління, спрямованих на стійкий розвиток територій. У процесі дослідження застосовано комплексний підхід, що включає аналіз наукових публікацій, нормативно-правових актів і міжнародного досвіду з питань децентралізації та цифровізації. Використано методи порівняння, системного аналізу та узагальнення для виявлення ключових проблем і формування рекомендацій. Проведено аналіз сучасних підходів до децентралізації в європейських країнах, виокремлено їхні основні риси та можливості адаптації до українських умов. Визначено ключові обмеження у впровадженні цифрових інструментів в Україні, серед яких недостатня цифрова грамотність, нерівномірний розвиток інфраструктури та брак прозорості в управлінських процесах. Запропоновано інноваційний підхід – «Операційну систему громадського контролю», яка забезпечує ефективну взаємодію між громадянами та владою через цифрові платформи, автоматизацію адміністративних процесів, моніторинг бюджетів і реалізацію проєктів. Інтеграція цифрових технологій у процеси децентралізації створює нові можливості для регіонального управління, сприяє підвищенню прозорості, ефективності та інклюзивності прийняття рішень.

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДІЄВОЇ ПАРАДИГМИ РЕФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ У ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇНАХ: ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

Микола Іванович Лахижа — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження полягає у виявленні методологічних основ реформування територіального самоврядування в Польщі, визначенні та характеристиці основних етапів, виявленні характерних рис кожного з цих етапів та з’ясуванні ролі експертного фактору у цьому процесі Гіпотеза дослідження ґрунтується на розумінні парадигми як основної лінії розвитку, реалізація якої має враховувати кілька ключових складових, що забезпечують ефективність публічного управління процесом реформ. Актуальність вивчення польського досвіду розглядається з кількох точок зору: він показує, як можна ефективно поєднати національні особливості з європейськими стандартами; допомагає уникати типових помилок під час реформування територіальної організації влади; може слугувати базою для розробки універсальних підходів до реформування територіальної організації влади. Результати дослідження полягають у виясненні на основі аналізу наукових досліджень українських та польських авторів основних складових дієвої парадигми реформування територіальної організації влади: якісне інституційне забезпечення; субсидіарність; децентралізація; фінансова, правова, організаційна тощо самодостатність територіальних громад; інтеграція територіальних громад; соціальна зорієнтованість та адаптація до глобалізаційних викликів, одним із яких є процес диджиталізації, включаючи електронну демократію та електронне урядування. Виокремлено напрями дослідження та розкрито їх результати. Виділено етапи реформування територіального самоврядування в Польщі. Розкрито роль провідних вчених Польщі у проведенні реформ. Висновки автора переконливо свідчать про актуальність та складність проблематики реформування місцевого самоврядування. Спільним для України та Польщі є необхідність зберігати унітарність держави, водночас максимально розширюючи права та можливості територіального самоврядування. Його реформування має сприйматися як комплексний процес, який передбачає об’єднання зусиль громадськості, політиків та експертів. Українськими вченими ґрунтовно розглядаються теоретичні питання модернізації публічного управління, проте видається необхідним більше уваги приділяти зарубіжному досвіду реформ. З точки зору методології вказано на необхідність ширшого використання можливостей вітчизняних експертів.

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ З МЕТОЮ ЇХНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ПІСЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ

Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено комунікаційні стратегії для збереження громадської ідентичності населення тимчасово окупованих територій та сприяння їх економічному відновленню після вивільнення. Війна істотно вплинула на структуру ідентичності громад, спричинивши втрату територіальної єдності, посилення ризиків асиміляції переселенців та розрив соціальних зв’язків між членами спільнот, які перебувають у різних місцях. У статті висвітлено можливі шляхи подолання кризи ідентичності, відновлення соціальної згуртованості та закладення основ для економічного відродження громад, які вимушено переміщені з їх власних територій. Розглянуто реакцію центральних та місцевих органів влади на кризу громадської ідентичності. Проведено аналіз існуючих програм, спрямованих на підтримку зв’язків з громадами, що опинилися в умовах окупації, або з тими, чиї члени були змушені покинути свої домівки. Особливу увагу приділено ролі місцевих органів влади у розробці та впровадженні таких програм. У статті наведено практичний досвід громад міст Маріуполь, Мелітополь, Генічеськ, Херсон, Куп’янськ та Бердянськ, які використовували різноманітні підходи для підтримки соціальної єдності, збереження культурної самоідентифікації та забезпечення умов для економічного відновлення. На основі аналізу напрацьованого досвіду запропоновано ефективні комунікаційні стратегії, спрямовані на підтримку ідентичності переселенців, їхню інтеграцію в громади, збереження культурної спадщини, а також відновлення економічного потенціалу територій. У роботі акцентується увага на важливості інтеграції зусиль державних, місцевих та міжнародних інституцій у реалізації цих стратегій. Такі заходи включають створення сталих каналів комунікації між членами громад, впровадження ініціатив для посилення почуття приналежності до спільноти, організацію культурно-освітніх програм, сприяння економічній реінтеграції та залучення ресурсів для відновлення. Визначено комунікаційні стратегії, які, на думку авторів, є важливими для розбудови згуртованих і самодостатніх громад, здатних протистояти викликам війни, зберігати свою ідентичність та забезпечувати стале економічне зростання.

CИСТЕМА СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ВИМІРУ

Ірина Іванівна Хожило — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Проаналізовано стратегічні орієнтири розвитку промислових регіонів України в умовах кризових проявів та нестабільності економічних систем. Визначено роль та значення соціальної складової в системі ефективного регіонального управління промисловими системами. Систематизовано виклики та загрози ефективного соціального розвитку промислових регіонів України в рамках стратегічного управління. Виокремлено наступні блоки проблем, які перешкоджають забезпеченню стратегічного зростання промислових територій, а саме: проблеми пов’язані із територіальними особливостями та відмінностями вітчизняних промислових регіонів; труднощі щодо організації управлінських процесів; криза конкурентоспроможності промислових регіонів. Визначено пріоритети соціального управління промисловими регіонами в системі їх стратегічного розвитку. В статті доведено, що соціальна модернізація територій промислових агломерацій потребує розробки державних стратегічних програм та концепції соціально-орієнтованого розвитку з урахуванням можливостей та економічного потенціалу та спеціалізації промислових регіонів. Особливий акцент органів влади слід зробити на забезпеченні соціального розвитку через реалізацію заходів зі створення нових робочих місць, відновлення та розвитку соціальної інфраструктури, забезпечення безпеки місцевого населення та внутрішньо переміщених осіб, підвищення рівня соціального захисту громадян. Обґрунтовано, що сталий розвиток промислових регіонів України потребує стимулювання інноваційно-інвестиційної та науково-технологічної діяльності, забезпечення зростання рівня та якості життя населення, детінізації та антикорупційної діяльності, покращення показників соціального розвитку, збереження та відновлення кадрового потенціалу, формування ефективної системи управління регіональним розвитком. Стратегування сталого розвитку індустріальних регіонів має стати основою відновлення та поступального розвитку вітчизняної економіки в післявоєнний період.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СУДОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ

Алла Сергіївна Бєлова — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена поглибленому аналізу нормативно-правового забезпечення функціонування системи судового адміністрування в Україні, основним завданням якої є створення належних організаційних умов для справедливого, незалежного та неупередженого здійснення судочинства. У статті детально розглядається поняття правового регулювання, як процесу упорядкування суспільних відносин за допомогою нормативно-правових актів. Окрему увагу приділено аспектам структурно-організаційного, змістовного, суб’єктивного та об’єктивного значення нормативно-правового забезпечення системи судового адміністрування. Показано багаторівневість та розгалуженість існуючої на сьогодні нормативно-правової бази, що забезпечує її ефективність та відповідність сучасним викликам, а також підкреслено її важливість для розвитку судової влади України. Визначено роль Конституції України, як спільного юридичного базису національної правової системи, та здійснено аналіз підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють функціонування системи судового адміністрування. Важливе місце відведено аналізу міжнародних нормативно-правових актів та договорів, які є частиною національного законодавства України та забезпечують високі стандарти у сфері судочинства. Встановлено, що орієнтація системи судового адміністрування на відповідність міжнародним правовим документам враховує пріоритетні особливості сфери національного правосуддя та національні правові традиції. Доведено, що Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом сприяє реформуванню судової системи України відповідно до європейських стандартів та виступає рушійною силою у процесах її європеїзації.

ПІДБІР ТА ПІДГОТОВКА ОФІЦЕРІВ ДЛЯ СЛУЖБИ ОСВІТНЬОЇ БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ: ВИМОГИ ТА ВИКЛИКИ

Данііл Анатолійович Зінченко — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено актуальну проблему підбору та підготовки офіцерів для служби освітньої безпеки Національної поліції України. В умовах зростаючих загроз для освітнього середовища, зокрема фізичних, інформаційних та кіберризиків, постає нагальна потреба у розробці ефективних підходів до формування кадрового складу, здатного забезпечувати безпечне функціонування навчальних закладів. Обґрунтовано ключові вимоги до професійних компетенцій кандидатів, які включають не лише правові та педагогічні знання, а й здатність до оперативного реагування на кризові ситуації, вміння працювати з дітьми та молоддю, а також високий рівень емоційної стійкості та етичності. Увага акцентується на необхідності постійного вдосконалення методик підготовки офіцерів, інтеграції сучасних освітніх технологій та забезпечення практичного навчання на основі симуляційних методів і реальних кейсів. У роботі розглянуто ключові виклики, що виникають у процесі підготовки кадрів, зокрема недостатнє ресурсне забезпечення, відсутність уніфікованих стандартів навчання, а також брак міжвідомчої координації між органами освіти, поліції та громадськими організаціями. Проаналізовано необхідність створення спеціалізованих навчальних програм, які враховують сучасні тенденції розвитку освітньої безпеки, та запропоновано механізми впровадження таких програм на національному рівні. Особливу увагу приділено значенню формування системного підходу до безпеки, що включає фізичний, інформаційний та психологічний аспекти. У результаті дослідження визначено, що для забезпечення ефективної діяльності офіцерів у сфері освітньої безпеки необхідно здійснити модернізацію підходів до їхнього професійного розвитку, впровадити комплексну підготовку, яка б поєднувала академічні знання з практичними навичками, а також посилити увагу до розвитку «м’яких» навичок, таких як комунікація, адаптивність та вміння вирішувати конфлікти. Запропоновані в роботі рекомендації можуть стати основою для вдосконалення системи підготовки кадрів Національної поліції України з урахуванням викликів сучасності.

КОЛІЗІЙНІ ПИТАННЯ ОФОРМЛЕННЯ ШЛЮБУ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

Алла Григорівна Барабаш, Руфіна Вячеславівна Пода — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу правового регулювання шлюбів за участю іноземного елемента. Дослідники пропонують визначення цивільного та релігійного шлюбу, поділ держав на три групи: ті, які визнають лише цивільні шлюби, тільки релігійні, або обидві форми. Дослідження охоплює формальні та матеріальні умови укладення шлюбу в Україні та за кордоном, їх правову природу і застосування в контексті міжнародного приватного права. Окрема увага приділяється колізійно-правовому регулюванню, що здійснюється на трьох рівнях: міжнародні конвенції, двосторонні договори України та національне законодавство. Аналізуються два основні міжнародні документи: Конвенція ООН про згоду на одруження, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу 1962 року (м. Нью-Йорк) та Конвенція про укладення та визнання дійсності шлюбів 1978 року (м. Гаага), до яких Україна не приєдналася. Конвенції визначають основні колізійні прив’язки для регулювання умов укладення шлюбу: lex loci celebrationis, lex nationalis та lex domicilii, що сприяє усуненню правових колізій. Досліджено двосторонні угоди України з низкою держав, у яких також застосовуються зазначені колізійні прив’язки. Особливості національного законодавства України розглядаються через норми Сімейного кодексу України та Закону України «Про міжнародне приватне право». Висвітлено імперативний характер норм, що регулюють укладення шлюбу, де сторони не мають права обирати законодавство, яке регулює шлюб. У висновках статті наголошено на трирівневому колізійно-правовому регулюванні укладення шлюбу, а також способах колізійного регулювання шлюбу на основі використання колізійних прив’язок. Крім того, звертається увага на важливість адаптації українського законодавства до європейських стандартів, зокрема через ратифікацію ключових міжнародних конвенцій у сфері шлюбних відносин.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВІДНОВЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК ПІДЛІТКІВ ЗАСОБАМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ В ЗМІШАНОМУ ФОРМАТІ

Тетяна Сергіївна Кетлер-Митницька, Емілія Юріївна Чеснокова — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлені результати емпіричного дослідження комунікативних навичок підлітків, яке виявило домінування в опитаних задовільного рівня комунікабельності та низького рівня комунікативних схильностей. На основі отриманих даних зроблено висновок про необхідність надання здобувачам освіти психологічної допомоги. Надано стислий огляд досвіду розвитку комунікативних навичок підлітків засобами соціально-психологічного тренінгу. Обґрунтовано думку про доцільність використання тренінгової роботи у змішаному форматі, який відповідає вимогам безпеки здобувачів освіти у воєнний час. Акцентовано недостатню методичну розробленість організації таких занять. Наведено характеристику спеціально розробленої програми соціально-психологічного тренінгу у змішаному форматі, спрямованого на відновлення комунікативних навичок підлітків. Показано, що зміст та структура програми відповідають меті та формату тренінгу. В результаті повторної діагностики після впровадження програми встановлено, що в експериментальній групі зросла частка учнів з нормальним та високим рівнем як комунікабельності, так і комунікативних схильностей. Частка підлітків з низькими рівнями цих характеристик, навпаки, скоротилася. Завдяки участі у тренінгу члени експериментальної групи повернули собі почуття розкутості під час онлайн та офлайн спілкування, актуалізували та вдосконалили уміння вести бесіду, бути уважним до співрозмовників, формулювати власну думку. Порівняння за допомогою t-критерія Стьюдента результатів першого та другого замірів показників обох тестів виявило статистично значущу різницю між рівнями комунікабельності та комунікативних схильностей в експериментальній групі. В контрольній групі не відбулося істотних зрушень. Це дозволяє вважати розроблену програму соціально-психологічного тренінгу у змішаному форматі ефективною щодо відновлення комунікативних навичок підлітків. Зроблено висновок про практичну цінність розробленої програми та можливість її використання в закладах загальної середньої освіти, які працюють у змішаному форматі.

САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ ДРУЖИН УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ В УМОВАХ ВІЙНИ

Катерина Сергіївна Справцева, Любов Володимирівна Шинкарьова — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті зазначено особливості самопрезентації дружин учасників бойових дій у соціальних мережах в умовах війни. Визначено, що цифрові платформи, зокрема Facebook, є важливими інструментами для адаптації жінок до викликів воєнного часу. Доведено, що самопрезентація виконує адаптаційну, компенсаційну та комунікативну функції, сприяючи зниженню рівня тривоги, емоційної напруги та відчуття соціальної ізоляції. У статті наголошено на важливості психологічної та соціальної підтримки, яку отримують жінки через тематичні спільноти та мережеві об'єднання. Проаналізовано профілі дружин учасників бойових дій, виявлено основні патерни спілкування, ключові тематичні напрями контенту. Зазначено, що 73% профілів містять чітку ідентифікацію користувачок як дружин військовослужбовців, а 82% візуального контенту наповнені військово-патріотичною символікою. Результати свідчать, що жінки активно використовують соціальні мережі для створення мереж взаємодопомоги, реалізації соціальних проєктів і мобілізації громадянського суспільства. Доведено, що їхня цифрова активність сприяє трансформації соціального дискурсу щодо військової служби, підвищує суспільну обізнаність про виклики, з якими стикаються родини військових, та формує нову субкультуру з унікальними комунікативними проявами. Доведено ефективність тематичних груп підтримки, де формується середовище взаємної підтримки, солідарності та емоційного резонансу. Адаптаційні стратегії дружин учасників бойових дій демонструють високий рівень гнучкості та включають взаємну підтримку, професійну самореалізацію й громадську активність. Проте цифрова мережа має свої ризики, зокрема загрозу витоку інформації, що потребує дотримання правил інформаційної безпеки. Визначено, що соціальні мережі виконують важливу роль у розвитку адаптаційного потенціалу дружин учасників бойових дій до умов війни, сприяють мобілізації ресурсів і розвитку колективної резильєнтності в умовах соціальних і психологічних викликів.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В ПРОЦЕСІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Сергій Олександрович Леженко — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена розкриттю шляхів соціально-психологічної реабілітації учасників бойових дій. Незважаючи на значну кількість публікацій з цього питання, навряд чи цю проблему можна вважати вичерпаною. Як засвідчує практика ресоціалізації, військовослужбовцям здебільшого складно психологічно реабілітуватися, зокрема інтегруватися у соціум після травм. Таким особам вкрай необхідна допомога не тільки психологів, а й лікарів ментального здоров’я. Потрібний комплекс медичних, соціальних і психологічних заходів з поновлення їхньої працездатності. Психологічна реабілітація військовослужбовців передбачає надання якісної психологічної допомоги, яка охоплює комплекс заходів: і формування здатності до адаптації, і формування активної життєвої позиції, і корекцію настановлень, і допомогу у вироблені нових цілей, стратегій і тактик поведінки в нових умовах життя, і поновлення особистісного і соціального статусу, пов’язаного з їхньою соціальною інтеграцією. Терміносполучення «інтеграція у соціум» підкреслює важливість адаптації до цивільного життя та взаємодії із суспільством, певною мірою відображає процес пошуку роботи, професійної реалізації та фахового зростання осіб, які пройшли військову службу. В статті також розкривається зміст зарубіжної програми, що присвячена переходу військових до цивільного життя. Програма розроблена Міністерством Оборони Великої Британії у співпраці з іншими державними та неурядовими організаціями, які працюють з ветеранами. Означена програма реалізується командою фахівців з працевлаштування, психологів, соціальних працівників та консультантів, які спеціалізуються на підтримці ветеранів у процесі їхнього переходу до життя у соціумі. Це дозволяє ветеранам з різних регіонів країни отримувати необхідну підтримку та ресурси для працевлаштування й адаптації.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ ТА ГОСТИННОСТІ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Олена Олегівна Ахмедова, Іван Олегович Єрмаков — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто особливості публічного управління у галузі туризму та гостинності в умовах невизначеності, зокрема акцентовано увагу на питаннях забезпечення безпеки. Проаналізовано вплив глобальних викликів, таких як воєнні дії, терористичні атаки, економічні кризи, екологічні катастрофи та пандемії на розвиток туристичної галузі та сфери гостинності. Доведено, що в умовах нестабільності ключовими завданнями публічного управління є забезпечення гнучкості, адаптивності та впровадження інноваційних підходів до стратегічного планування та кризового менеджменту. Систематизовано сучасні підходи до формування державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки туристів, підприємців та працівників сфери гостинності. Обґрунтовано важливість інтеграції принципів сталого розвитку, міжсекторальної взаємодії та інновацій у процеси управління. Визначено, що ефективність державних заходів у цій сфері залежить від їхньої спрямованості на захист національних інтересів, зокрема захисту прав туристів, збереження історичної спадщини та створення умов для стійкого розвитку галузі. У статті також проаналізовано структуру національних інтересів у сфері туризму, які охоплюють інтереси держави, суспільства, туристів, підприємців та працівників галузі. Систематизовано основні завдання публічного управління, серед яких прогнозування, виявлення та аналіз загроз, розробка заходів безпеки, координація дій між центральними та місцевими органами влади, а також міжнародна співпраця. Доведено, що забезпечення безпеки галузі туризму та гостинності є станом, який забезпечує її надійне функціонування та сталий розвиток. Обґрунтовано, що публічне управління має базуватися на прозорості, передбачуваності та узгодженості між суб’єктами галузі. Визначено, що гарантування безпеки туризму та гостинності виступає ключовим чинником довіри, стабільності та конкурентоспроможності галузі навіть у найскладніших умовах.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Людмила Сергіївна Безугла, Тетяна Володимирівна Герасименко — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються основні аспекти публічного управління в галузі туризму України, враховуючи сучасні виклики та трансформаційні процеси, що впливають на цю сферу. Зазначено важливість залучення організацій громадянського суспільства та локальних органів влади до процесу планування та реалізації державних та регіональних туристичних стратегій. Досліджено вплив грантових програм міжнародних донорів на розвиток туризму в Україні в умовах війни та у повоєнний час. З початком конфлікту кількість таких програм суттєво зросла, що створило нові можливості для відновлення культурної спадщини, підтримки місцевих громад та розвитку туризму і рекреації. Оскільки гранти доступні лише для неприбуткових організацій, наголошується на важливості посилення ролі цих організацій у публічному управлінні галуззю туризму в Україні. У статті виокремлюються кілька ключових аспектів, які допомагають досягти ефективного розвитку туризму через активну участь організацій громадянського суспільства. Зокрема, наголошується на важливості удосконалення доступу до міжнародного фінансування, гнучкості громадських організацій у реагуванні на виклики війни, а також на підвищенні прозорості управління через залучення цих організацій до процесів ухвалення рішень. Додатково, акцентується на розвитку довіри до неприбуткових організацій, які здатні виконувати вимоги міжнародних донорів щодо звітності та контролю. Запропоновано стратегічні напрями для розвитку публічного управління в туристичній галузі через посилення ролі громадських організацій. Зокрема, це створення сприятливого правового середовища, розробка програм підтримки організацій громадянського суспільства та залучення їх до прийняття рішень на всіх рівнях. Окремо виокремлюються важливість інформаційної підтримки та зміцнення довіри до громадських організацій через навчання у фінансовій звітності та моніторингу ефективності проєктів. Впровадження таких змін дозволить не лише покращити управлінські процеси, а й забезпечити ефективне використання ресурсів для розвитку туризму, збереження культурної спадщини та підтримки місцевих громад, що відкриває нові можливості для фінансування та соціального розвитку в Україні.

РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ТУРИЗМУ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ ПОТЕНЦІАЛУ ГРОМАД І РЕГІОНІВ

Ольга Петрівна Борисенко — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто напрями реалізації державної політики у сфері туризму як інструменту розвитку потенціалу громад і регіонів. Акцентовано, що розвиток сфери туризму сприяє розширенню спроможності громад на основі ефективного використання ресурсів, формуванню спільних інтересів, забезпеченню можливостей для гідної праці, продуктивної зайнятості, підвищенню конкурентоспроможності регіону. Проте недостатня увага з боку органів державного управління та місцевого самоврядування до інституційного забезпечення туристичної сфери через нестабільність інститутів управління; нерозвиненість або низьку якість туристичної інфраструктури; відсутність розвинутої і доступної інформаційної підтримки туристичних продуктів; недостатню співпрацю між туристичними інституціями на міжрегіональному і транскордонному рівнях; несистемний науковий супровід розвитку туризму; слабку участь органів місцевого самоврядування у координації і підтримці зусиль усіх зацікавлених суб’єктів в розвитку туризму в регіонах, містах, селищах, залишає реалізацію потенціалу туристичної галузі на низькому рівні. Найбільшого руйнівного впливу на туристичну сферу вчинила повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти нашої країни, що призвело до гальмування темпів економічного розвитку, суттєвого скорочення обсягів виробництва, зменшення чисельності суб’єктів середнього і малого підприємництва туристичної галузі, скорочення кількості робочих місць, дефіциту кваліфікованих кадрів. Зазначається, що велика кількість територіальних громад, які через складні соціально-економічні умови існування, відсутність підприємницького досвіду та брак фахівців, найбільше потребують розвитку альтернативних видів діяльності. Проте для них запровадження туристичної сфери є надзвичайно складною справою. Тому важливого значення набувають такі аспекти як взаємодія органів публічного управління на регіональному та місцевому рівнях; узгодженість обласних та місцевих програм у сфері туризму; якість реалізації проєктів; рівень кваліфікації публічних службовців, від яких залежить реалізація реформ у сфері туризму.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ МОНІТОРИНГУ ТА ОЦІНКИ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НА РІВНІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Людмила Петрівна Горбата — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто пріоритетні напрямки моніторингу та оцінки Цілей сталого розвитку на рівні територіальних громад в Україні; проаналізовано важливість впровадження ефективних інструментів моніторингу для досягнення ЦСР на місцевому рівні, що є важливим елементом на шляху реалізації національних стратегій сталого розвитку. Визначено основні аспекти, що впливають на успішність реалізації ЦСР, зокрема: участь громади в плануванні та реалізації сталих ініціатив, ефективність використання ресурсів та моніторинг екологічних, соціальних і економічних показників. Одним із ключових аспектів є розробка та адаптація систем моніторингу, здатних вимірювати прогрес досягнення конкретних ЦСР на рівні територіальних громад. Зокрема, авторка звертає увагу на необхідність впровадження інтегрованих систем збору даних, що дозволяють оцінити не тільки кількісні, але й якісні показники розвитку громади, враховуючи екологічні, соціальні та економічні фактори. Зазначено, що найбільше значення має не лише збір і обробка даних, а й активне залучення громадян до процесів моніторингу, що сприяє підвищенню ефективності реалізації сталих ініціатив. Також у статті розглянуто проблеми, пов’язані з недосконалістю наявних систем моніторингу на місцевому рівні, серед яких відсутність єдиного стандарту оцінки прогресу, обмеженість ресурсів для реалізації сталих проєктів, а також низький рівень співпраці між органами місцевого самоврядування та іншими зацікавленими сторонами. Для подолання цих проблем пропонується інтеграція місцевих ініціатив з національними стратегічними планами, що дозволяє забезпечити більш узгоджене і ефективне досягнення ЦСР. Особлива увага приділена питанням оцінки екологічної стійкості територіальних громад, оскільки екологічні аспекти є одним з основних напрямків ЦСР. Висвітлено кращі практики впровадження систем моніторингу в окремих громадах, що можуть бути використані в якості моделей для інших регіонів. Доведено необхідність удосконалення моніторингових механізмів на рівні територіальних громад для досягнення сталого розвитку, що включає в себе не лише економічне зростання, але й соціальну справедливість та екологічну стійкість.

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА ОСНОВІ ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ

Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню сучасних умов цифрової трансформації. Зазначене зумовило необхідність удосконалення теоретичних засад щодо забезпечення управлінського процесу в галузі організації та розвитку економічних систем спільного споживання. Доведено, що використання методів штучного інтелекту та машинного навчання для аналізу даних, їх оптимізації та побудові на цій основі нових схем співробітництва відкриває великі перспективи у процесі управління економічними системами спільного споживання. Вони базуються на формуванні індивідуальних та бізнес-пропозицій, заснованих на дослідженні переваг та поведінки учасників систем спільного споживання завдяки розробці відповідних інтелектуальних алгоритмів та можливості постійного оновлення та адаптації систем до умов цифрової економіки, що змінюються. Наведено класифікацію цифрових платформ, яку представлено наступним чином. За основними типами розрізняють: інструментальні цифрові платформи; програмні комплекси із застосуванням наскрізних технологій до роботи з інформаційними даними; інфраструктурні цифрові платформи служать для забезпечення взаємодії учасників IT-ринку та надання споживачам рішень для автоматизації своїх процесів; прикладні – цифрові платформи, призначені для обміну товарами та послугами між незалежними учасниками сфери діяльності. Визначено особливості та роль цифрової платформатизації, як одного з драйверів впровадження цифрових технологій в управлінні економічними системами, їх роль та значення у вдосконаленні комунікації між організаціями, людьми та соціально-економічними системами, у становленні та розвитку системи спільного споживання – сталоМї глобальної організаційно-економічної моделі, яка міцно увійшла в життя та активно розвивається, набула такого масштабу, що вже сьогодні становить альтернативу ринкової економіки на світовому рівні. Масштабність проблем державної цифрової (інформаційної) політики в Україні, пояснюється стрімким розвитком цифрової економіки, отже, цифрові методи та інструменти, що використовуються в процесі управління системами спільного споживання, вимагають постійної адаптації до змін, оновлення вимог до публічного менеджменту для активного впровадження в діяльність сучасних організацій.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ БЕЗБАР’ЄРНОГО СВІТУ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ (НА ПРИКЛАДІ ІТАЛІЇ)

Руслана Юріївна Кривенкова, Роман Андрійович Вебер — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми публічного управління формуванням безбар’єрного світу в галузі туризму. Досліджено, що Італія має значний досвід публічного управління формуванням безбар’єрного світу в галузі туризму, приділяючи особливу увагу удосконаленню механізмів публічного управління для забезпечення доступності особам з обмеженими можливостями у різних сферах життя. В останні десятиліття країна активно реформує державну політику та інфраструктуру, туристичні об’єкти та громадські простори, забезпечуючи їх адаптацію для людей з інклюзією. Згідно зі статистичними даними, в Італії проживає понад 4,3 млн громадян з інклюзією, що становить приблизно 5,2% населення. Органи публічного управління, зокрема уряд Італії, надає велику увагу інклюзивному туризму, наприклад, запроваджено низку програм, спрямованих на покращення інтеграції інклюзивних туристів в суспільство, включаючи інвестиції в безбар’єрний транспорт, оновлення громадських місць і розширення прав доступу до медичних та освітніх послуг. Особлива увага приділяється туристичній галузі, оскільки Італія є однією з найпопулярніших туристичних країн у світі, приймаючи щорічно мільйони відвідувачів. Італійські органи публічної влади активно працюють над створенням інклюзивного туризму, надаючи доступ до історичних пам’яток та культурних установ для всіх категорій населення. Наприклад, такі туристичні міста, як Рим та Флоренція, значно покращили інфраструктуру для відвідувачів з обмеженими можливостями, забезпечивши доступність до ключових туристичних об’єктів таких, як Колізей чи Ватиканські музеї. Крім того, Італія впровадила у державній політиці в галузі туризму національну програму «Italy for All» («Італія для всіх»), яка спрямована на створення інклюзивного середовища для туристів. Проаналізовано, що Італія є лідером у законодавчій сфері стосовно прав людей з інклюзією. Прийняття законів органами державного управління таких як Закон «Legge 104», регламентує надання соціальної підтримки та створення умов для безбар’єрного доступу до освітніх і робочих місць для осіб з інклюзією. Підтримка таких ініціатив підкреслює прагнення країни до інтеграції та рівних можливостей для всіх верств населення.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В УМОВАХ ЗМІН ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОЇ ОБСТАНОВКИ В ДЕРЖАВІ

Олександр Олександрович Кутков — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті ґрунтовно розглянуто роль механізму державного регулювання цивільно-військового співробітництва (далі – ЦВС), як ключового інструмента для забезпечення національної безпеки України в умовах динамічних змін воєнно-політичної обстановки. Визначено, що ЦВС є важливим компонентом інтеграції зусиль військових структур, державних органів влади та громадянського суспільства, що дозволяє досягати ефективної взаємодії у вирішенні кризових ситуацій, гуманітарних завдань і протидії гібридним загрозам. Особливу увагу приділено дослідженню міжнародного досвіду, насамперед країн-членів НАТО, які мають усталену систему ЦВС, а також адаптації цих стандартів до національних реалій України, що дозволяє підвищити ефективність функціонування Збройних Сил України. У дослідженні наголошено на значенні принципів ЦВС, які включають гуманізм, прозорість, раціональне використання ресурсів, спільність цілей, взаємодію та комунікацію. Ці принципи забезпечують не лише ефективне виконання військових завдань, але й сприяють формуванню позитивного ставлення громадянського суспільства до дій ЗСУ, підвищенню морального духу населення і загальної згуртованості суспільства. Узагальнено, що ЦВС реалізується на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях, що забезпечує багаторівневий підхід до вирішення як військових, так і невійськових завдань. Зроблено висновки про необхідність вдосконалення законодавчої бази, створення постійно діючих структур ЦВС на всіх рівнях, інтеграції міжнародних стандартів, забезпечення якісної підготовки військовослужбовців для роботи у сфері ЦВС та поглиблення співпраці з міжнародними організаціями. Наголошено, що розвиток механізму ЦВС сприятиме підвищенню обороноздатності держави, зміцненню довіри до військових структур, створенню безпечного середовища для громадян і досягненню стабільності в умовах сучасних викликів і загроз.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПІДХОДУ У ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ГАЛУЗІ: КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ, МЕХАНІЗМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ

Oleksandr Mykolaiovych Oliynyk — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню соціального підходу в державному регулюванні підприємств харчової промисловості, акцентуючи увагу на ключових аспектах, механізмах та інструментах. У роботі розглянуто значення соціального підходу, який включає інтеграцію соціальних аспектів, таких як умови праці, екологічна відповідальність і благополуччя суспільства, у процеси державного управління. Аналіз проведених досліджень показав, що глобалізація, цифровізація та нові вимоги до стійкості бізнесу потребують переосмислення регуляторних підходів. Зазначено, що хоча соціальний підхід має вирішальне значення для досягнення цілей сталого розвитку, його впровадження залишається недостатньо ефективним через відсутність чітких механізмів державного впливу на соціальні аспекти підприємств. У статті також проаналізовано закордонний досвід та механізми державної підтримки, що спрямовані на підвищення цифрових компетенцій працівників харчової промисловості та держслужбовців. Запропоновано конкретні моделі та механізми для реалізації соціального підходу, включаючи програми навчання, перепідготовки та соціального захисту працівників. Було визначено два основних підходи: проактивний (навчання та перепідготовка) та реактивний (соціальний захист). На основі проведеного дослідження зроблено висновок про необхідність інвестицій у розвиток людського капіталу та покращення соціальної стійкості, що дозволить адаптувати працівників до швидких змін у результаті цифрової трансформації. Підкреслено, що соціальний підхід є важливим інструментом для забезпечення стабільності на ринку праці, зниження соціальної напруженості та підтримки загального рівня життя. Основні рекомендації стосуються підвищення ефективності державної підтримки програм навчання і перепідготовки, а також покращення доступу до цифрових технологій, що є важливим фактором для стійкого розвитку галузі.

АМЕРИКАНСЬКА МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ірина Дмитрівна П’ятничук — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено Американську модель організації публічного управління системою вищої освіти в сучасних умовах. Американська модель організації публічного управління системою вищої освіти є однією з найефективніших і водночас найбільш гнучких моделей у світі. Вона базується на принципах децентралізації, автономії закладів освіти та інтеграції з ринком праці. Стаття аналізує ключові аспекти цієї моделі, включаючи фінансову диверсифікацію, взаємодію університетів із державними структурами та приватним сектором, а також роль вищої освіти у забезпеченні інноваційного розвитку країни. Значна увага приділяється тенденціям розвитку, таким як впровадження сучасних освітніх технологій, інтеграція міжнародного досвіду та залучення грантових ресурсів. Визначено ключові переваги американської моделі організації публічного управління системою вищої освіти, а саме: децентралізоване управління та автономія університетів, фінансова диверсифікація, інноваційність і науково-дослідна діяльність, доступність і соціальна орієнтація, якість освіти та репутація, інтеграція сучасних технологій. У статті підкреслюється, що американська модель успішно вирішує завдання доступності освіти через фінансову підтримку студентів із різних верств населення, створюючи умови для широкого залучення до навчального процесу. Важливим аспектом є активна участь університетів у розвитку інновацій, що забезпечує трансфер технологій і створення стартапів. Водночас висвітлюються виклики, пов’язані зі зростанням вартості навчання та необхідністю забезпечення рівності доступу до якісної освіти. Особливу увагу приділено потенціалу адаптації американського досвіду для реформування системи вищої освіти в Україні.. Аналіз зроблено з урахуванням сучасних глобалізаційних тенденцій, що дозволяє врахувати специфіку різних національних освітніх систем.

ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Аліна Леонідівна Помаза-Пономаренко, Ігор Михайлович Козира — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Співвіднесено механізми державного управління та механізми публічного управління у сфері цивільного захисту України як загальне та часткове. З’ясовано, що частина елементів механізмів державного управління (мета, принципи, методи, функції тощо) входять до складу механізмів публічного управління у сфері цивільного захисту України. Визначено особливу роль насамперед методів державного управління при формуванні механізмів публічного управління у сфері цивільного захисту. Наполягається, що ці методи становлять базис для класифікації механізмів публічного управління в цій сфері, серед яких виокремлено інституційні та ресурсні. Обґрунтовано, що інституційний механізм публічного управління у сфері цивільного захисту включає правову й організаційну субсистему, а ресурсний механізм публічного управління в цій сфері – фінансове, інформаційне, кадрове та інше забезпечення. Виявлено процесні особливості формування механізмів публічного управління у сфері цивільного захисту, зокрема його діалектичність і складність. З метою її спрощення аргументовано застосовувати системний і структурно-функціональний підходи до формування механізмів публічного управління у сфері цивільного захисту України. Крім того, рекомендовано застосовувати інституційний підхід до формування механізмів публічного управління у сфері цивільного захисту, адже цей підхід дозволяє комплексно визначити роль політичних, соціальних і правових інститутів у цій сфері. У цьому контексті схематично представлено особливості використання інституційного підходу в зазначеній сфері. З’ясовано, що відсутній надважливий правовий інститут – Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України, покликаний встановити правовий режим цивільного захисту під час дії воєнного стану та в післявоєнний період. На цій підставі доведена необхідність розробки та реалізації такої стратегії, а також забезпечення її суспільної легітимації.

АДАПТАЦІЯ ЯК ПАРАМЕТР СИСТЕМИ РОЗВИТКУ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ: УМОЖЛИВЛЕННЯ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Роман Романович Проць — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Метою дослідження є характеристика адаптації як параметру системи розвитку альтернативних джерел енергії. Об’єктом дослідження виступає державне регулювання як спосіб уможливлення підвищення параметру адаптації системи розвитку альтернативних джерел енергії. У статті досліджується адаптація як ключовий параметр системи розвитку альтернативних джерел енергії, що забезпечує ефективну інтеграцію новітніх технологій у існуючу енергетичну інфраструктуру. Аналізуються виклики, пов'язані з модернізацією енергосистем, включаючи впровадження розумних систем управління та технологій зберігання енергії, що сприяють стабільності постачання та оптимізації використання ресурсів. Особлива увага приділяється ролі державного регулювання у стимулюванні адаптації через законодавчу підтримку інновацій, фінансові стимули та встановлення стандартів. Розглядаються вплив глобалізації та цифровізації, які сприяють обміну знаннями, підвищенню конкуренції та впровадженню передових аналітичних інструментів, що значно підсилюють адаптивні можливості системи. Основне завдання статті являє собою визначення яким чином державне регулювання впливає на підвищення адаптивності системи розвитку альтернативних джерел енергії. Методологія дослідження включає індукцію та дедукцію, синтез і аналіз, морфологічний аналіз, а також графічні та табличні методи для якісного представлення результатів. Висновки підкреслюють, що державна підтримка є вирішальним чинником у розвитку адаптивності альтернативних джерел Дослідження базується на аналізі останніх наукових робіт та правових документів, що дозволяє сформувати комплексне розуміння механізмів адаптації у контексті альтернативної енергетики. Стаття також акцентує на необхідності подальших досліджень міжнародного досвіду для вдосконалення національних стратегій у сфері відновлюваної енергетики, що сприятиме більш ефективному переходу до стійкої енергетичної системи.

ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ КОМПЛЕКСНОГО МЕХАНІЗМУ УДОСКОНАЛЕННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Інна Миколаївна Шапран — Mon, 17 Mar 2025 00:00:00 +0200

Тристична галузь в Україні є однією із перспективних, важливих і прибуткових секторів сталого розвитку країни та пріоритетною сферою публічного управління. Воєнний стан та спад економіки в Україні обумовили негативний вплив нових факторів на розвиток туристичної галузі. Це вимагає формування комплексного механізму публічного управління в галузі туризму. З урахуванням сучасних викликів та перспектив розвитку туризму в Україні розроблено модель комплексного механізму удосконалення публічного управління в галузі туризму. Модель передбачає створення єдиного координаційного центру, який би забезпечував взаємодію всіх зацікавлених сторін, включаючи органи публічної влади, приватні структури, громадські організації та міжнародних партнерів. Наголошено, що суттєвими складовими цієї моделі є стратегічне планування на основі аналізу даних, впровадження інноваційних рішень для підвищення якості управління та надання послуг, а також підвищення інституційної спроможності органів публічної влади у сфері туризму. Обгрунтовано необхідність удосконалення кадрового забезпечення галузі, впровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій, що дозволить оптимізувати процеси управління, підвищити доступність і прозорість інформації для всіх учасників ринку туристичних послуг. Показано важливість розробки механізмів забезпечення фінансової підтримки сфери туристичної діяльності, зокрема через призму державно-приватного партнерства та міжнародних програм інвестування. Доведено, що формування та впровадження моделі комплексного механізму удосконалення публічного управління в галузі туризму дозволить забезпечить сталий розвиток сфери туристичної діяльності в Україні, сприятиме її інтеграції у світовий ринок, покращить рівень і якість життя населення за рахунок розвитку інфраструктури, створення нових робочих місць та зростання рівня доходів громадян України.