Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗПОДІЛУ КОМПЕТЕНЦІЙ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Андрій Павлович Самойлов — 2024-11-21

Стаття присвячена дослідженню методологічних засад розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади в Україні у контексті децентралізації. Здійснено аналіз наукових праць українських вчених, в яких описується методологічний інструментарій, за допомогою якого рекомендується досліджувати діяльність органів місцевого самоврядування, органів державної влади, розподіл їх компетенцій та процеси реформи децентралізації в Україні. Проаналізовано методологію дослідження державного управління, місцевого самоврядування реформи децентралізації як основи визначення методологічних засад розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади в Україні у контексті децентралізації. Розкрито сутність методології як науки та визначені загальнонаукові і спеціальні методи досліджень, пов’язаних з діяльністю органів публічної влади та здійсненням реформи децентралізації в Україні. Зроблено порівняльний аналіз методів дослідження діяльності органів публічної влади в Україні та визначено методологічні засади розподілу компетенцій і повноважень органів місцевого самоврядування та органів державної влади у контексті децентралізації. Визначено методологію розподілу компетенцій органів місцевого самоврядування та органів державної влади , що спрямована на розв’язання комплексних проблем у сфері публічного управління та адміністрування за допомогою дослідницько-інноваційних методів, що передбачає переосмислення наявних процесів і створення нових системних управлінських знань та рішень у питанні розподілу компетенцій між органами місцевого самоврядування та органами державної влади в Україні у контексті децентралізації. Запропоновано на сучасному етапі державотворення, в умовах воєнного стану та повоєнний період, для завершення процесів децентралізації та ефективного розподілу компетенцій і повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади сучасні методи дослідження, загальноприйняті у методології дослідження публічного управління.

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СМАРТ-СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ

Георгій Олександрович Титаренко — 2024-11-21

У статті визначено, що у Європейському Союзі смарт-спеціалізація характеризується як підхід, що визначає за широкого залучення стейкголдерів стратегічні сфери для втручання на основі аналізу сильних сторін і потенціалу економіки території/регіону у поєднанні з процесом підприємницького відкриття, орієнтований назовні та передбачає широкий погляд на інновації, включаючи, але не обмежуючись ними, технологічні підходи, що підтримуються ефективними механізмами моніторингу. Акцентовано на тому, що національну/регіональну стратегію смарт-спеціалізації можна розглядати як програму економічних перетворень, що базується на чотирьох загальних принципах – «Чотири «Сі» смарт-спеціалізації»: (Жорсткий) вибір та критична маса; Конкурентна перевага; Пов’язаність і кластери; Лідерство співпраці. Задля того, щоб відповідати зазначеному визначенню, процес розроблення регіональної стратегії смарт-спеціалізації реалізується у шість кроків: аналіз регіонального контексту та потенціалу для інновацій; створення надійної та інклюзивної структури управління; вироблення спільного бачення майбутнього регіону; вибір обмеженої кількості пріоритетів для регіонального розвитку; створення відповідного набору політик; інтеграція механізмів моніторингу та оцінки. Співпраця зі стейкголдерами, яка реалізується під час розроблення стратегій смарт-спеціалізації (у вигляді процесу підприємницького відкриття) є одним із ключових елементів реалізації підходу смарт-спеціалізації. Водночас, навіть після багатьох років впровадження процес підприємницького відкриття залишається викликом для більшості європейських регіонів і країн. Серед перспективних напрямків подальших досліджень пріоритетними вважаємо: аналізування досвіду упровадження смарт-спеціалізації у країнах Європейського Союзу та регіонах за межами ЄС; формування комплексу наукових положень щодо розвитку стратегічного планування в Україні на основі європейської смарт-спеціалізації; обґрунтування механізмів імплементації стандартизованих європейських практик смарт-спеціалізації на регіональному рівні в Україні; розроблення підходу до вимірювання ступеню зрілості органів публічного управління у сфері смарт-спеціалізації як основи постійного вдосконалення.

ДИХОТОМІЯ ПРАВОВИХ ТА ПОЛІТИЧНИХ ОСНОВ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ФЕНОМЕН СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Євгеній Іванович Бородін — 2024-11-21

У статті доведено, що розуміння дихотомії між політичними та правовими основами державної влади є критичним для забезпечення балансу між ефективністю управління та дотриманням законності. Обґрунтовується особлива значущість державної влади, зумовлена її ключовою роллю у розподілі суспільних ресурсів порівняно з політичною владою. Досліджується реформування структури реалізації владних відносин як фундаментальна основа трансформації системи публічного управління, що сприяє якісному оновленню управлінських процесів. Обґрунтовано, що реформування структури реалізації владних відносин є важливою основою здійснення трансформацій в системі публічного управління загалом, що сприяє переведенню управлінських процесів на якісно новий рівень функціонування в умовах системних викликів. Наголошено, що для досягнення цієї мети необхідно здійснити ґрунтовний аналіз засадничих принципів та суперечностей реалізації державної влади в системах управління, які випливають з її політико-правової природи, та визначити можливості гармонізації таких принципів. Метою статті є дослідження взаємозв’язків між інститутами суспільного управління, що формуються в умовах сучасного державотворення під впливом дихотомії правових та політичних засад реалізації державної влади як феномену публічного управління. Визначено, що раціональне функціонування держави залежить від здатності знаходити баланс між політичною волею та правовими обмеженнями, із одночасним забезпеченням ефективності, стабільності та легітимності влади. У результаті проведеного дослідження встановлено, що зниження гостроти політико-правової дихотомії реалізації державної влади в системі публічного управління сучасної суверенної держави можливе завдяки реальному визнанню, закріпленню і дотриманню прав і свобод людини і громадянина як фундаментальних цінностей у процесі здійснення демократичного врядування. Встановлено, що система нормативно-правових актів, що складають зміст законодавство національної держави, має базуватися, а за умов необхідності – трансформуватися на основі відповідності світовим стандартам гарантування прав і свобод людини і громадянина, суспільної довіри до інституцій державної влади, та держави загалом як центрального інституту політичної системи. У такому контексті має значення не лише політична відповідальність посадових осіб або загалом інституцій системи публічного управління, але також і громадян, політична воля яких визначається джерелом влади в більшості держав сучасного світу. Саме громадяни мають підтримувати інституції влади та політичні сили, які гарантують їм дотримання своїх прав і свобод Доведено, що політико-правова дихотомія реалізації державної влади є важливою характеристикою сучасних демократичних держав, а розуміння цієї дихотомії дозволяє подолати складність та суперечливість процесів публічного управління, а т акож знайти баланс між політичними інтересами та правовими нормами.

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ У ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Дмитро Олексійович Харечко — 2024-11-21

У статті визначено, що в Україні, де багато людей втратили роботу або значну частину доходу через економічну кризу та воєнні дії, питання доступу до платного дозвілля стає дуже актуальним. Люди з вищими доходами мають більше можливостей для участі в різноманітних дозвільних заходах, що сприяє їхньому благополуччю, в той час як інші верстви населення можуть бути обмежені у цих можливостях. В українському контексті ця концепція може мати особливе значення, оскільки війна та інші соціальні зміни впливають на психічне здоров'я та емоційний стан громадян. З’ясовано, що суб'єктивне сприйняття благополуччя може значно відрізнятися залежно від особистого досвіду, культурних та ментальних характеристик людини. Громадяни, які проживають у регіонах, що постраждали від війни, можуть оцінювати своє благополуччя значно нижче через високий рівень стресу та тривоги, навіть якщо їхні базові матеріальні потреби задоволені. У сучасній Україні, де багатьом людям доводиться пристосовуватися до нових умов життя, знаходження радості та задоволення в повсякденних моментах стає важливою стратегією для підтримки психічного здоров'я. Зокрема, в умовах війни, коли багато громадян беруть участь у волонтерських та громадських ініціативах, це може стати важливим джерелом відчуття значущості та особистої цінності, що підвищує їхнє соціальне благополуччя. Доведено, що в умовах тривалої війни, економічних криз та інфляції українське суспільство стикається з численними викликами, які безпосередньо впливають на доступність та якість дозвілля, а отже, і на соціальне благополуччя громадян. Сьогодні українська економіка перебуває під значним тиском через військові дії, руйнування інфраструктури, зміну ринкових умов та вимушене переміщення населення. Все це призводить до зростання безробіття, падіння доходів та зниження загального рівня життя громадян. Обґрунтовано, що громадяни з вищими доходами продовжують мати можливість займатися дозвільними активностями, тоді як малозабезпечені верстви населення стикаються з серйозними обмеженнями. Крім того, економічна нестабільність призводить до скорочення фінансування культурних та спортивних закладів, що ще більше ускладнює доступ до якісного дозвілля. Водночас, зростає роль недержавних організацій та волонтерських ініціатив, які намагаються компенсувати ці прогалини, пропонуючи безкоштовні або доступні за ціною програми та заходи для різних категорій населення.

ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ У ФОКУСІ ПУБЛІЧНОУПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АНАЛІЗ ПОНЯТЬ ТА КАТЕГОРІЙ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Ірина Іванівна Хожило — 2024-11-21

Представлена наукова робота характеризується високим ступенем актуальності проблематики щодо висвітлення окремих аспектів державної політики України відносно такої категорії населення як внутрішньо переміщені особи (англ. – internally displaced persons). Мета роботи полягає у здійсненні теоретичного аналізу поняття «внутрішньо переміщені особи» (ВПО) в контексті публічного управління та адміністрування та виокремлення його специфічних рис в умовах дії правового режиму воєнного стану в Україні. Методологічну базу дослідження становили системний, державноуправлінський та науковий підходи. Це дозволило комплексно проаналізувати сучасний стан розробки понятійно-категоріальної бази в реалізації державної політики України щодо ВПО, визначити сутність поняття «внутрішньо переміщені особи» крізь призму міжнародного та національного виміру. За результатами дослідження автор сформулював власне визначення поняття ВПО у світлі збройного російсько-українського конфлікту: «внутрішньо переміщені особи періоду російсько-української війни – це комплексний підхід до формування та реалізації державної політики України, об’єктом якої виступають особи, які були змушені раптово змінити у межах державних кордонів місце свого постійного проживання та отримати через визнання статусу ВПО державні гарантії захисту своїх прав, інтересів та свобод, визначених Конституцією України та законом України спеціальної дії». Дослідження історичних аспектів становлення та розвитку державноуправлінських підходів щодо реалізації політики захисту внутрішньо переміщених осіб упродовж доби незалежності дозволило визначити два періоди: дискретний (1991-2014 рр.) та континуальний (2014-2024 рр.). Підтверджено необхідність подальшого розвитку публічного управління та адміністрування у сфері реалізації державної політики України стосовно внутрішньо переміщених осіб. Це дозволить наблизити контент публічноуправлінської діяльності до кращих зразків європейських країн у захисті соціальних прав, свобод та інтересів ВПО в Україні.

АНАЛІЗ РОЛІ АДМІНІСТРАТИВНИХ САНЦІЙ У ДІЯЛЬНІСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Володимир Олександрович Іванцов — 2024-11-21

Аналіз ролі адміністративних санкцій у діяльності Національної поліції України є важливим аспектом дослідження функціонування правоохоронної системи держави. Адміністративні санкції виконують кілька ключових завдань, зокрема, запобігання правопорушенням, забезпечення громадського порядку та притягнення осіб до відповідальності за порушення норм адміністративного права. Вони є інструментом впливу, спрямованим на корекцію поведінки та підтримку законності, що дозволяє ефективно реалізовувати повноваження Національної поліції. Важливою особливістю адміністративних санкцій є їх здатність поєднувати превентивну та каральну функції. Це забезпечує ефективне реагування на правопорушення різного рівня та дозволяє запобігати їх повторенню в майбутньому. Національна поліція України відіграє провідну роль у застосуванні цих заходів, що регулюються чинним адміністративним законодавством. Кодекс України про адміністративні правопорушення чітко визначає підстави, процедури та межі, в яких поліція має право застосовувати адміністративні санкції, що гарантує законність та правомірність таких дій. Адміністративні санкції охоплюють широкий спектр заходів – від попереджень та штрафів до обмеження певних прав, що дозволяє поліції варіювати міри відповідальності в залежності від тяжкості правопорушення. Такий підхід сприяє більш точній та справедливій реакції на кожен випадок, забезпечуючи індивідуальний підхід до кожної ситуації. Водночас, важливою умовою для ефективного функціонування системи адміністративних санкцій є належна правова підготовка співробітників поліції. Це включає в себе не лише знання чинного законодавства, але й навички його правильного застосування в практичній діяльності, що дозволяє уникати зловживань владою та порушення прав громадян. Окрім того, важливим аспектом є громадський контроль та прозорість у діяльності поліції, оскільки це сприяє підвищенню рівня довіри населення до правоохоронних органів. Налагодження відкритого діалогу з громадськістю та дотримання прав людини є важливою складовою під час реалізації адміністративних санкцій, що дозволяє досягти балансу між потребою в забезпеченні громадського порядку та захистом прав і свобод громадян. Адміністративні санкції також відіграють важливу роль у контексті профілактики правопорушень. Використання превентивних заходів, таких як попередження та адміністративні стягнення, дозволяє запобігати порушенням у майбутньому та сприяє вихованню правосвідомості серед населення. Це, в свою чергу, знижує рівень кримінальної активності та зміцнює громадську безпеку. Узагальнюючи, можна сказати, що адміністративні санкції є незамінним елементом у діяльності Національної поліції України. Вони сприяють ефективному забезпеченню правопорядку, запобіганню правопорушенням та підтриманню законності в державі. Водночас, успішна реалізація адміністративних санкцій вимагає постійного вдосконалення законодавства, підвищення кваліфікації працівників поліції та забезпечення дотримання прав громадян.

ПРАВО НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я У МЕХАНІЗМІ РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

Борис Олексійович Логвиненко — 2024-11-21

У статті розглянуто право на охорону здоров’я у механізмі реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Наголошено, що поняття деокупації пов’язане з територією, тоді як реінтеграції з населенням, а отже механізм реінтеграції має бути спрямований на людей, які проживали на тимчасово окупованій території. Під механізмом реінтеграції тимчасово окупованих територій України запропоновано розуміти складне утворення, що об’єднує не тільки різноманітні заходи, спрямовані на відновлення державної влади на відповідних територіях, а й повернення (інтеграцію) населення у політичне, культурне, економічне та соціальне життя країни. Зауважено на тому, що ефективну реінтеграцію населення тимчасово окупованих територій неможливо уявити без забезпечення їхнього права на охорону здоров’я. Саме повноцінність життя та найвищий допустимий рівень здоров’я мають виступати стандартами повернення людей до мирного життя. До основних медико-правових заходів у механізмі реінтеграції тимчасово окупованих територій України віднесено: 1) Відновлення повноцінного доступу до медичної допомоги на всіх рівнях; 2) Поліпшення санітарно-епідемічного стану через проведення заходів з підтримки громадського здоров’я, забезпечення населення питною водою, продуктами, усунення джерел інфекційних та інших захворювань; 3) Реабілітаційні та медико-оздоровчі заходи для населення, зокрема, для дітей, які проживали на такій території; 4) Організація надання психологічної допомоги, усунення наслідків посттравматичних стресових розладів, відновлення стабільного психоемоційного стану людей; 5) Відновлення забезпечення населення повноцінною фармацевтичною допомогою відповідно до програм медичних гарантій; 6) Залучення міжнародної допомоги для якомога скорішого вирішення наявних проблем та покращення ситуації з охороною здоров’я на деокупованих територіях України.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ У ЛЮДЕЙ, ЩО СТРАЖДАЮТЬ НА НЕРВОВУ АНОРЕКСІЮ

Микола Володимирович Саврасов — 2024-11-21

Дане дослідження присвячене порушенням емоційного контролю у людей, що страждають на нервову анорексію. Порушення емоційного контролю у людей, які мають діагноз нервової анорексії, є предметом значного наукового дослідження через їх важливий вплив на психічний стан та характер хвороби. Ця анотація пропонує огляд найновіших відкриттів у цій області, включаючи результати клінічних спостережень та експериментальних досліджень. Розглянуті висновки вказують на те, що особи з нервовою анорексією часто демонструють дефіцити в емоційному регулюванні, включаючи обмежену здатність впоратися зі стресом та негативними емоціями. Дослідження також висвітлюють потенційні механізми, які можуть лежати в основі цих порушень, такі як дисфункція гормональної системи та нейробіологічні аспекти. Зазначено, що використання комплексного підходу до лікування, який включає психотерапію та медикаментозну терапію, може допомогти покращити контроль над емоціями та зменшити симптоми нервової анорексії. Розлади у харчовій поведінці, включаючи нервову анорексію, є серйозними та складними психічними станами, які часто стають хронічними. Дослідники постійно обговорюють фактори, що спричиняють ці розлади, оскільки традиційні методи лікування не завжди дають стійких результатів. Англомовні дослідження детально розглядають вплив психічного стану та психопатологічних рис батьків на розвиток порушень у харчуванні, зокрема нервової анорексії. Визначено, що негативна родинна динаміка є ключовим чинником у формуванні цього розладу, разом із особистісною вразливістю. Взаємодія з індивідуальними особливостями особистості та емоційні дисбалансі всередині сім'ї сприяють розвитку та підтримці нервової анорексії. Однак, за останні роки в україномовній науковій літературі ця проблематика залишається малодослідженою. Розуміння причин та наслідків нервової анорексії та ефективного лікування є важливим етапом для подальших досліджень та розробки нових терапевтично психологічних стратегій. Застосування психологічних підходів у вивченні харчової поведінки та розладів у цій сфері стає все більш важливим у сучасному науковому дослідженні. Зокрема, нервова анорексія, один з розповсюджених розладів харчування, здатна домінувати над життям і здоров'ям людини, а також стати викликом для фахівців у галузі психіатрії, психології та дієтології. Підкреслення психологічних аспектів у розумінні цих розладів дає змогу виявити складні взаємозв'язки між емоційним станом, особистісними особливостями та харчовими звичками. Останні наукові дослідження доводять, що родинні взаємини та індивідуальні фактори особистості відіграють важливу роль у формуванні розладів харчової поведінки, зокрема нервової анорексії. Негативний психічний стан у родині, а також емоційна нестабільність можуть поглиблювати та підтримувати ці розлади. Особистість особистості, зокрема тенденції до перфекціонізму та компульсивного способу мислення, можуть бути важливими чинниками у виникненні нервової анорексії. Більш глибоке дослідження психологічних аспектів розладів харчової поведінки в українському контексті може сприяти кращому розумінню та ефективному лікуванню цих проблем. Такі дослідження важливі для розробки інноваційних та ефективних методик психологічної підтримки та терапії, спрямованих на подолання розладів у харчовій поведінці та поліпшення якості життя людей, що стикаються з цими проблемами. Метою дослідження є аналіз поточного стану вивчення проблеми порушення емоційної регуляції серед осіб із нервовою анорексією в Україні порівняно зі світовими дослідженнями у цьому напрямі є важливим завданням. Детальне огляд наукових досягнень, спрямованих на вивчення цієї проблеми, дозволить зрозуміти та виявити можливі відмінності у підходах та методиках допомоги. Опис клінічного випадку, що наочно ілюструє порушення емоційної регуляції у особи із нервовою анорексією, сприятиме кращому розумінню практичних аспектів цієї проблеми та можливих шляхів подолання. Дисфункціональна обробка та регуляція емоцій відіграють ключову роль у патогенезі та подальшому розвитку нервової анорексії. Дослідження показують, що люди, які страждають на цей розлад, часто мають проблеми з розпізнаванням та вираженням своїх емоцій, а також високий рівень страху і сорому. Окрім того, існують теорії, які вказують на те, що нервова анорексія може бути пов'язана з недостатньою рефлексією та нестабільними психічними процесами, зокрема виявляються низькі рівні рефлексивної діяльності. Подальше дослідження засвідчує, що недостатня рефлексія та нестійкість думок можуть призвести до підвищеної тривожності та уникнення. Клінічний випадок надає нам можливість краще зрозуміти порушення емоційної регуляції у осіб з нервовою анорексією. Застосування психотерапевтичних методів, спрямованих на корекцію рефлексивного функціонування, разом із медикаментозним лікуванням, може позитивно вплинути на результати терапії та зменшити ризик рецидивів анорексії.

ІРРАЦІОНАЛЬНІ УСТАНОВКИ ЯК ФАКТОР САМОЕФЕКТИВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ольга Олександрівна Чумак — 2024-11-21

В статті представлено дослідження феномену самоефективності у здобувачів вищої освіти. Вивчення даного феномену було започатковано у межах когнітивно-поведінкового напрямку Альбертом Бандурою. Його зміст полягає у відчутті здатності впоратися із тим завданням, яке стоїть перед особистістю, подолати труднощі на шляху по досягненні мети. За думкою автора одним з факторів, що може мати вплив на самоефективність є емоційні переживання. Які в свою чергу відповідно до когнітивної теорії є наслідком певного способу осмислення реальності. На процес та результат осмислення дійсності значний вплив здійснюють ірраціональні настанови, які зазвичай носять форму повинності стосовно себе чи інших. В основі даної роботи лежить припущення про те, що певна частина дисперсії показників самоефективності може мати залежність від таких факторів як окремі види ірраціональних установок або загального показника ірраціональності мислення. Для перевірки даної гіпотези нами були використані такі методи як методика вивчення самоефективності особистості (Р. Шварцера, М. Єрусалема в адаптації В. Ромека) та тест визначення предметної і міжособистісної самоефективності (Дж. Маддукса, і М. Шеєра, в модифікації Л. Бояринцевої). Для визначення рівня вираженості у випробованих ірраціонального мислення використовувався тест ірраціональних установок Альберта Елліса. Серед методів математичної статистики були задіяні дескриптивна статистика, регресійний аналіз, дисперсійний аналіз. Для перевірки розмподілу даних на нормальність використовувався критерій Колмогорова-Смірнова, критерій Шапіро-Уілка та кілька непрямих методів. В результаті дослідження були отримані дані про те, що дисперсії різних видів самоефективності (від 13% до 20%) дійсно визначаються впливом деяких ірраціональьних установок. А саме катастрофізація, низька фрустраційна толерантність та схильність до глобальної самооцінки. Результати дисперсійного аналізу свідчать про те, що, факторами, які мають вплив на рівень відчуття міжособистісної самоефективності є установка низької фрустраційної толерантності та установка на глобальну самооцінку.

УКРАЇНА В РЕЙТИНГУ КРАЇН З ГЛОБАЛЬНОГО ГЕНДЕРНОГО РОЗРИВУ: СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ

Олена Олегівна Ахмедова — 2024-11-21

У статті, на основі рейтингу глобального гендерного розриву, який є важливим інструментом для оцінки прогресу країн світу в забезпеченні гендерної рівності та допомагає визначати області, які потребують подальших зусиль і реформ, і базується на методології, що інтегрує останні статистичні дані міжнародних організацій та опитування керівників в рамках досліджень Всесвітнього Економічного Форуму, проаналізовано сутність гендерної рівності України за ключовими показниками економічної залученості та можливостей, доступу до освіти, охорони здоров’я та виживання, політичних прав та можливостей. З моменту введення рейтингу в дію у 2006 році, це найстаріший індекс, що відстежує прогрес країн світу, спрямованих на подолання гендерних розривів за зазначеними показниками в історичному розрізі. Визначено, що здебільшого Україна займає середні позиції в рейтингу глобального гендерного розриву. У різні роки місце України змінюється залежно від прогресу або регресу, соціально-політичної та економічної ситуації в окремих сферах. Найбільші коливання спостерігаються за такими показниками як економічні можливості та політичні права і можливості. Обґрунтовано стабільно високі показники України в сфері охорони здоров’я та доступу до освіти, які свідчать про тенденцію пострадянських країн та країн східноєвропейського регіону насичувати дані сфери жінками і надавати рівний доступ для обох статей і лише частково обумовлено успішною політикою держави в галузі освіти та охорони здоров’я. Встановлено, що основні виклики включають низьке представництво жінок у політиці, гендерний розрив в оплаті праці, а також інші форми дискримінації на робочому місці. Доведено, що політична участь жінок є найбільш проблемною сферою гендерної рівності в Україні, що вимагає серйозних реформ для збільшення представництва жінок на всіх рівнях політичної влади.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ГЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ: ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Єлизавета Альбертівна Бодряго — 2024-11-21

У статті відображено результати дослідження теоретико-концептуальних та правових засад публічного управління у сфері охорони геологічної спадщини. Показано, що геологічна спадщина є важливою частиною навколишнього середовища, має величезне значення для розвитку всієї природної системи та безпосередньо впливає на розвиток економіки країни, її екологічний стан та іміджевий статус, тому збереження та раціональне використання об’єктів геологічної спадщини країни в цілому має бути одним із ключових завдань діяльності органів публічного управління як у мирний час, так і в умовах дії правового режиму воєнного стану. Акцентовано, що на цей час в Україні налічується близько 600 об’єктів геологічної спадщини, що мають наукову цінність, проте більше половини з них не мають офіційного статусу, чи знаходяться в межах природоохоронних територій і не виділені в окремий об’єкт природо-заповідного фонду. Охарактеризовано різні підходи до класифікації об’єктів геологічної спадщини. Досліджено проблеми охорони геологічної спадщини під час дії правового режиму воєнного стану та важливість їх вирішення для суспільства. Проаналізовано понятійно-категоріальний апарат у сфері охорони геологічної спадщини. Надано авторські дефініції поняттям «геологічна спадщина» та «геологічні пам’ятки природи». Зроблено висновок, що окремі положення Закону України «Про природно-заповідний фонд України» мають бути удосконалені за рахунок внесення змін, що стосуються забезпечення більш ефективного контролю за дотриманням охоронного режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, включаючи об'єкти геологічної спадщини. Важливу роль при цьому буде відігравати розроблення системи моніторингу за станом геологічних об'єктів з метою своєчасного реагування на будь-які порушення в охороні та експлуатації цих об'єктів, а також залучення громадськості до процесів прийняття публічно-управлінських рішень у цій сфері, що буде сприяти більш ефективному збереженню та використанню об'єктів геологічної спадщини. У свою чергу, створення освітніх та інформаційних програм щодо об’єктів геологічної спадщини має підвищити обізнаність громадськості щодо важливості її збереження.

СУЧАСНИЙ СТАН ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ

Геннадій Ігорович Казаков — 2024-11-21

Стаття присвячена сучасному стану діджиталізації публічної служби в Україні. У роботі визначаються основні цифрові технології, які вже активно застосовуються публічними службовцями для здійснення професійної діяльності. Відзначається, що цифрові технології дозволяють підвищити рівень взаємодії між урядовими органами та громадянами. Зокрема висвітлюється сучасний стан розвитку додатку «Дія» та його ефективності за умов воєнного стану в країні, розвитку електронного документообігу, створення нових ресурсів, які переводять комунікацію з громадськістю у цифровий простір, що у підсумку полегшує життя і публічним службовцям, і тим громадянам, які звертаються за послугами до державних установ. Також автор звертає увагу на питанні кібербезпеки та кібергігієни серед публічних службовців, зокрема перспектив впровадження блокчейн-технологій з метою посилення кібербезпеки органів влади. Наголошено, що блокчейн вже поступово впроваджується у діяльність урядових установ. Не оминається автором і питання масового поширення штучного інтелекту. Зокрема визначаються перспективи застосування алгоритмів ШІ на публічній службі, основні види діяльності в межах яких буде доречним його використання. При цьому, автор наголошує, що на сучасному етапі розвитку ШІ, він не здатен замінити публічного службовця. Окрему увагу приділяється також тому внеску, який дають цифрові технології для навчання та підвищення кваліфікації публічних службовців. Автором відмічено, що в умовах війни (а попередньо пандемії), саме завдяки розвитку цифровізації вдалося уникнути зупинки навчального процесу. Підсумовуючи автор вказує, що наразі цифрова сфера є доволі динамічною, урядом запускаються нові застосунки та ресурси, створюються нові технічні винаходи, як результат існує потреба у високоосвічених публічних службовцях, готових до здійснення своїх посадових обов’язків у цифрову еру.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Володимир Вікторович Крейденко — 2024-11-21

Парламентаризм є ключовим елементом демократичного устрою сучасних держав, і його ефективне функціонування має визначальне значення для забезпечення стабільного розвитку політичної системи, державного управління та правопорядку. Україна, як молода держава з пострадянським минулим, досі знаходиться у процесі становлення і вдосконалення інститутів парламентаризму. Теоретико-методологічні засади вивчення парламентаризму в Україні спрямовані на глибоке розуміння функціональних особливостей національної парламентської системи, її історичних передумов та викликів сьогодення. Важливим завданням є аналіз теоретичних моделей, які пояснюють функціонування парламентів у різних політичних системах, а також застосування відповідних методів дослідження для вивчення українського парламентаризму в контексті глобальних демократичних процесів. Метою даної статті є розробка теоретико-методологічного підґрунтя для всебічного аналізу інституту парламентаризму в Україні, включаючи його еволюцію, механізми функціонування, взаємодію з іншими гілками влади та вплив на суспільно-політичне життя держави. У статті актуалізується проблема недостатньої ефективності функціонування парламентської системи в Україні через відсутність чітко визначених теоретико-методологічних підходів та засад. Мета дослідження полягає у вивченні основних теоретичних концепцій та методів аналізу парламентаризму для розробки рекомендацій щодо вдосконалення парламентської системи в Україні. Для цього використовуються методології порівняльного аналізу, інституціоналізму та системного підходу. Наукова новизна статті полягає в розробці комплексного теоретико-методологічного каркасу, який дозволяє краще зрозуміти функціонування парламентської системи в контексті українських реалій. Особлива увага приділяється аналізу міжнародного досвіду та його адаптації до умов України, що сприяє формуванню ефективної парламентської практики. Практичне значення полягає у можливості використання отриманих результатів для вдосконалення законодавчого процесу, підвищення якості управління та зміцнення демократичних інститутів в Україні.

ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНОГО І ПРИВАТНОГО СЕКТОРІВ У РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Віталій Вікторович Круглов — 2024-11-21

Стаття присвячена аналізу взаємодії державного і приватного секторів у розвитку транспортної інфраструктури. Розглянута актуальність тематики в контексті глобальних економічних викликів та специфіки української ситуації, зокрема в умовах воєнного стану. У роботі здійснено огляд сучасних досліджень, які висвітлюють різні аспекти державно-приватного партнерства (ДПП) у сфері транспортної інфраструктури. Особлива увага приділяється факторам, що впливають на ефективність такої співпраці, зокрема нормативно-правовій базі, інституційному забезпеченню та механізмам фінансування. Проаналізовано світові тенденції інвестицій у ДПП, зазначаючи зниження рівня інвестицій у транспортний сектор у 2023 році порівняно з попереднім періодом. Водночас, наводяться дані про відносно високі показники України щодо реалізації етапів виконання проєктів ДПП порівняно з середньосвітовими та регіональними даними. У статті акцентується увага на інноваційних механізмах фінансування ДПП. Наголошується на важливості ефективного розподілу ризиків між партнерами та необхідності врахування додаткових заходів щодо мінімізації ризиків в умовах нестабільної економічної ситуації. Особлива увага приділяється ситуації в Україні, зокрема планам створення умов для конкуренції на залізничному транспорті. Підкреслено важливість впровадження гнучких механізмів фінансування та залучення інвестицій, розробки комплексних нормативних актів для забезпечення прозорості тендерних процесів та захисту інтересів усіх учасників проєктів ДПП. Наголошується на необхідності створення умов для залучення приватного капіталу через впровадження державних гарантій, податкових пільг та інших стимулів. В подальшому ефективна взаємодія між державним і приватним секторами може відіграти вирішальну роль у розвитку стійкої, ефективної і технологічно передової транспортної інфраструктури в Україні.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ТРАНСПОРТНО-ЛОГІСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УКРАЇНІ: НОРМАТИВНЕ ПІДҐРУНТЯ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Тетяна Валеріївна Маматова — 2024-11-21

У статті акцентовано на тому, що пріоритети розвитку вітчизняної транспортно-логістичної інфраструктури визначено низкою стратегічних документів національного рівня, зокрема, Національною транспортною стратегією України на період до 2030 року, зобов’язаннями щодо забезпечення дотримання Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, Державною стратегією регіонального розвитку на 2021-2027 роки, Національною економічною стратегією на період до 2023 року. Подальший розвиток нормативного забезпечення і визначення стратегічних пріоритетів у сфері відбуваються в умовах повномасштабного вторгнення рф, руйнівних впливів бойових дій і терористичних загроз, що обумовлює початок нового етапу формування національної системи забезпечення стійкості та подальшого сталого розвитку транспортно-логістичної інфраструктури в Україні. Запропоновано визначити три етапи періодизації: стратегування у сфері розвитку транспортно-логістичної інфраструктури в Україні з урахуванням зобов’язань забезпечувати дотримання участі Цілей сталого розвитку на національному та регіональному рівнях (2018-2019); пріоритезація розвитку транспортно-логістичної інфраструктури на загально національному рівні (2020-2021); ініціативи щодо забезпечення стійкості, повоєнного відновлення та подальшого сталого розвитку транспортно-логістичної інфраструктури на національному, регіональному та місцевому рівнях (2022 р.- н.ч.). Серед перспективних напрямків подальших досліджень пріоритетними вважаємо: комплексний аналіз стану наукового опрацювання проблеми забезпечення стійкості інфраструктури територій і громад як складової їх сталого розвитку; процесне моделювання системи забезпечення стійкості транспортно-логістичної інфраструктури територіальних громад в Україні; розроблення механізмів адаптування настанов міжнародних організацій та усталених практик щодо забезпечення стійкості транспортно-логістичної інфраструктури територій і громад до умов їх реалізації в Україні.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК КРИТИЧНА ІНФРАСТРУКТУРА

Аліна Леонідівна Помаза-Пономаренко — 2024-11-21

У статті наведено аналіз сучасного стану функціонування державного управління як критичної інфраструктури в Україні та ФРН. Виявлено, що ці країни застосовують схожі підходи до визначення поняття та секторів критичної інфраструктури загалом. Акцентовано, що сектор державне управління, який передбачає надання публічних (адміністративних) послуг, займає першорядне значення серед секторів критичної інфраструктури, тому що покликаний забезпечувати «безпеку для суспільства» і «безпеку, яка виходить з його боку». Зважаючи на сучасні умови, запропоновано адміністративні (публічні) послуги класифікувати на базові (повсякденні) та допоміжні, які спрямовані на надання допомоги в умовах появи нових потреб громадян. Обґрунтовано типологізувати також публічні (адміністративні) послуги залежно від сфери суспільної життєдіяльності (соціальний захист, культура, охорона здоров’я, освіта, ЗМІ, правопорядок тощо). Проаналізовано принципи кластеризації об’єктів критичної інфраструктури, а також рівні її захисту (центральний, регіональний, локальний і об’єктовий). Установлено анігіляційні зв'язки між функціонуванням секторів критичної інфраструктури, наданням публічних послуг в Україні та неоголошеною війною рф. Дії держави-агресора спрямовані на руйнування об’єктів енергетичної, соціальної, транспортної та іншої критичної інфраструктури, а також на стимулювання збільшення соціальної апатії, хаосу, невдоволення тощо. Доведено, що унеможливити такий деструктивний вплив може вчасне, високоякісне надання публічних послуг на вітчизняних теренах. Виявлено перспективні напрямки для подальшого розвитку державного управління як критичної інфраструктури в Україні, які можливо використати також у ФРН, зважаючи на відсутність в останньої держави досвіду реагування на стрімке збільшення нових потреб громадян через збройну агресію.

КОРУПЦІЯ: ОСНОВНА ПЕРЕШКОДА ДЛЯ РОЗВИТКУ ПРАВООХОРОННОЇ СИСТЕМИ ТА ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Геннадій Петрович Фердман — 2024-11-21

У представленій статті розглядається проблема корупції як основної перешкоди для розвитку правоохоронної системи та публічного управління в Україні. Автором статті зазначено, що корупція пронизує всі рівні влади, від найвищих урядових посад до місцевих адміністрацій та правоохоронних органів, що підриває довіру громадян до державних інституцій, гальмує економічний розвиток та знижує якість надання державних послуг. Автор підкреслює, що відсутність належної відповідальності та поширені корупційні практики створюють ситуацію, коли злочинці уникають покарання, а громадяни втрачають віру у справедливість. Автором статті також розглядаються наслідки корупції у публічному управлінні, які включають неефективне використання державних ресурсів, затримки у наданні послуг, створення перепон для бізнесу та відлякування іноземних інвесторів. В статті підкреслюється, що затримки у видачі дозволів, ліцензій та інших адміністративних послуг, викликані хабарництвом, суттєво уповільнюють економічний розвиток країни. Автор пропонує комплексний підхід до боротьби з корупцією, який включає підвищення прозорості та підзвітності влади, зміцнення антикорупційних органів та активну участь громадянського суспільства. Зокрема, наголошується на важливості ролі громадських організацій, які повинні відігравати ключову роль у моніторингу та викритті корупційних дій, організації освітніх та інформаційних кампаній, що підвищують правосвідомість громадян. Журналістські розслідування також повинні привертати увагу до випадків корупції та стимулювати владу до рішучих дій. Особливу увагу автор приділяє підтримці міжнародних партнерів, які можуть надати фінансову, технічну та консультативну допомогу в реалізації антикорупційних програм. Запровадження фінансових санкцій, заморожування активів та заборона в'їзду до своїх країн для осіб, причетних до корупційних дій, чинитиме додатковий тиск на уряд для проведення антикорупційних реформ. Загалом, автор підкреслює, що боротьба з корупцією вимагає всебічного та системного підходу, який включає залучення всіх зацікавлених сторін. Це сприятиме розвитку демократичних інститутів, підвищенню якості життя громадян та забезпеченню стійкого розвитку України.

СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ЯК СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Сергій Едуардович Штанцель — 2024-11-21

У статті здійснено історичний аналіз основних етапів розвитку концептуальних підходів до забезпечення фінансові безпеки як складової національної безпеки. Визначено поняття фінансова безпека з точки зору стану захищеності національних інтересів держави у фінансовій сфері. Уточнено наукову категорію стратегія публічного управління в сфері фінансової безпеки з позиції теорії стратегічного планування та управління як узагальнену модель курсу дій довгострокового характеру у формі сукупності цілей (пріоритетів), завдань та заходів, способів їх досягнення, законодавчо закріплених на національному рівні повноважними суб’єктами управління. Запропоновано періодизацію документів стратегічного характеру, на основі яких відбувається публічне управління у сфері фінансової безпеки: період 1997 – 2003 років – етап зародження концептуальних засад національної безпеки та захисту економічних, фінансових інтересів шляхом формування відповідних стратегічних напрямків роботи виконавчих органів влади; період 2003 – 2018 років – формування законодавчого підґрунтя для розробки стратегій публічного управління в сфері захисту національних інтересів, в тому числі у фінансовій сфері; з 2018 року – прийняття нового законодавства з регулювання національної безпеки та відповідно зміна стратегій та концептуальних підходів до захисту національних інтересів у фінансовій сфері. Акцентовано увагу на тому, що у системі національної безпеки та відповідних стратегіях містяться окремі напрямки державної політики у фінансовій сфері. Така ситуація пов’язана насамперед з тим, що до законодавчо визначених повноважень Ради з національної безпеки й оборони України належить лише прийняття рішень щодо стратегічних національних інтересів України напрямків та концептуальних підходів забезпечення національної безпеки у різних сферах, фінансовій в тому числі. Виділено проблемні питання стратегій публічного управління у фінансовій сфері, зокрема їх неузгодженість з іншими стратегіями центральних органів виконавчої влади, не актуальність їх окремих положень, неузгодженість з методикою розрахунку стану фінансової безпеки.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ, ПІДСЛІДНИХ ОРГАНАМ БЕЗПЕКИ (ЧАСТИНА І)

Володимир Сергійович Бондар — 2024-11-21

У статті висвітлено питання формування концепції застосування спеціальних знань у рамках інтегративної моделі як засобу оптимізації техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення виявлення, документування та розслідування кримінальних правопорушень, підслідних органам безпеки. Аргументовано, що створення зазначеної концепції обіймає розв’язання комплексу наступних завдань: - класифікування форм та процесуального порядку застосування спеціальних знань під час виявлення, документування та розслідування визначених кримінально-правових деліктів; - систематизацію видів та змісту застосування спеціальних знань, зумовлених криміналістичною характерис- тикою та обставинами, що підлягають встановленню у кримінальних провадженнях зазначеної категорії. Визначено, що зміст техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення виявлення, документування та розслідування кримінальних правопорушень у сфері національної безпеки держави визначається: 1) процесуальною формою здійснення досудового розслідування відповідних кримінально-правових деліктів; 2) особливостями початкового етапу розслідування. Через те, що за більшістю кримінальних проваджень і як привід та підстава для початку їх відкриття, і як джерела отримання орієнтовної й доказової інформації використовуються матеріали оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, в досудовому розслідуванні злочинів, учинених організованими групами, злочинними спільнотами необхідно враховувати особливості технічних засобів, приладів, устаткування, застосовуваних для їх отримання, відповідні технічні характеристики та властивості самих отриманих матеріалів, оскільки їх залучення до кримінального провадження потребує відповідної перевірки та процесуального оформлення; 3) практична реалізація інтегративної моделі спеціальних знань у виявленні, документуванні та розслідуванні злочинів у сфері національної безпеки держави, що визначена особливостями взаємодії об’єктів та відображення їх ознак у відповідних слідах (слідових комплексах), потребує застосування відповідного алгоритму, зорієнтованого на забезпечення ефективної взаємодії всіх елементів моделі.

ОЦІНЮВАННЯ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ЯК СОЦІОЛОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ПОКРАЩЕННЯ УМОВ ПРАЦІ (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОПИТУВАННЯ)

Олександр Адамович Назарчук — 2024-11-21

У статті наведено результати опитування науково-педагогічних працівників протягом осіннього семестру 2022 – 2023 навчального року Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Викладачам надавалось посилання через інформаційний сервіс: сайт університету. Опитування науково-педагогічних проводили в рамках реалізації моніторингу внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти відділом забезпечення якості освіти. В опитуванні взяли участь 236 науково-педагогічних працівників. Встановлено, що в опитуванні взяли участь респонденти, які були досвідченими викладачами з науковим ступенем. Переважна більшість опитаних це викладачі не лише теоретичних дисциплін, а й практикуючі лікарі, що під час навчання формують у студентів практичні навички. Найбільш поширеними способами отримання інформації науково- педагогічних працівників є інформація, що представлена на сайті університету та інформація, що подається керівництвом кафедр під час засідань кафедри. Дотримання Кодексу академічної доброчесності учасниками освітнього процесу університету оцінено на високому рівні. Понад 85% учасників опитування засвідчили, що створена на кафедрах університету атмосфера сприяла їх науковій діяльності. Більше 60 % опитаних відзначили, що цілком задоволені створеними в університеті умовами для професійного розвитку та кар’єрного зростання. За результатами проведеного опитування рівень задоволеності умовами організації освітнього процесу та оцінки створених в університеті умов праці науково-педагогічних працівників оцінено як позитивний. Такий результат отримано завдяки налагоджених механізмів та взаємозв’язкам керівництвом кафедр з навчальним відділом, з відділом забезпечення якості освіти та з керівництвом університету, які варто тримати на такому ж рівні і удосконалювати і надалі.

СУЧАСНИЙ СТАН АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Андрій Павлович Стахура — 2024-11-21

У статті проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового забезпечення гендерної рівності у Національній поліції України. Адміністративно-правове забезпечення визначено як врегулювання за допомогою норм адміністративного права певних суспільних відносин, що включає охорону, захист та реалізацію відповідних прав, а також обов’язковість виконання покладених на учасників обов’язків. Наголошено на розгляді адміністративно-правового забезпечення у трьох аспектах: а) інституційному – через врегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність суб’єктів владних повноважень; б) нормативному – через оцінку повноти й ефективності адміністративно-правового регулювання; в) організаційному – через характеристику відповідних правових інструментів. Констатовано, що адміністративно-правове забезпечення гендерної рівності у Національній поліції України не має своїх особливостей, а здійснюється у відповідності до загальнодержавної політики. У свою чергу, державна політика у сфері забезпечення гендерної рівності має стійку тенденцію до впровадження європейських підходів у досягненні рівного статусу чоловіків та жінок у всіх сферах суспільного життя. Звернуто увагу на дуальність закономірностей поточного стану адміністративно-правового забезпечення гендерної рівності у Національній поліції України. З одного боку, наявні документи дозволяють забезпечити гендерну рівність при прийомі на службу в Національній поліції та у загальних питаннях її проходження. Але з іншого боку, «поліцейське» законодавство не містить безпосередніх норм про гендерну рівність, що може призвести до порушення прав жінок-поліцейських під час проходження ними служби. Зроблено висновок, що адміністративно-правове забезпечення гендерної рівності у Національній поліції України має поліпшуватись до фактичного її досягнення між жінками та чоловіками, як у нормативно-правовій, так і у практичній площині.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЕМОЦІЙНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ

Інна Михайлівна Обелець — 2024-11-21

У статті наведено розв’язання психологічної проблеми емоційної саморегуляції сучасних підлітків. Висвітлено проблему емоційного розвитку підлітків. Питання гармонійної єдності емоцій та когнітивних процесів є актуальним саме у цьому віці. Зазначено, що особливе значення набуває проблема діагностики та розвитку емоційної сфери у підлітковому віці. Підлітковий вік є головним ступенем для входження в доросле життя, на якому відбуваються найважливіші зміни в життя людини. Виявлено психічні новоутворення емоційної сфери особи підлітку, до яких належать: підвищена емоційна збудливість; велика стійкість емоційних переживань; основа дружби - спільність інтересів та моральних почуттів; «комплекс емоційності»; поява емоційних переживань та суперечливості почуттів. Доведено, що в процесі дорослішання можуть з'явитися емоційні порушення, а як наслідок – порушення психіки. Тому так важливо у цьому віці закласти здоровий емоційний фундамент, навчити підлітків дбати про свої та чужі почуття. Проблема розвитку здатності підлітку до саморегуляції представлена як процес підтримки сприятливих і перетворення несприятливих емоційних станів, адекватних спільної діяльності, що вибудовується. Звертається увага, що оскільки проживання сучасними підлітками інтенсивних емоційних станів перешкоджає їх особистісному становленню, завдання розвитку саморегуляції є особливо актуальною. Перевірялося припущення у тому, що розвиток саморегуляції сприяє оволодінню підлітком здібностями розпізнавати й інтерпретувати емоційні стани. Стверджується, що створення підлітком оперативних образів об'єкту у конкретній ситуації надає опосередкований вплив на перетворення емоційних станів. Незважаючи на зростаючу увагу, яка приділяється емоційному розвитку підлітків, залишається недостатньо досліджень, які б конкретно вивчали взаємозв’язок між саморегуляцією та когнітивною регуляцією емоцій у цій віковій групі. Поточне дослідження має на меті подолати цю прогалину в існуючій літературі та покращити наше розуміння факторів, що впливають на емоційне благополуччя підлітків. Основною метою цього дослідження є вивчення зв’язку між саморегуляцією та когнітивною регуляцією емоцій серед підлітків, розроблено науково-прикладні підходи, що забезпечують практичне використання отриманих наукових результатів.