Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права

ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ ІЗ ЗДІЙСНЕННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОЮ ЕКОЛОГІЧНОЮ ПОЛІТИКОЮ (НА ОСНОВІ АВТОРСЬКОГО СОЦІОЛОГІЧНОГО ОПИТУВАННЯ)

2025-01-24T10:32:53+02:00

Метою статті визначено встановлення потреб населення із здійснення публічного управління регіональною екологічною політикою (на основі авторського соціологічного опитування). Проведено авторське соціологічне опитування щодо встановлення відношення населення до проблем подолання екологічних загроз в Дніпропетровській області, в якому взяли участь 365 осіб. Здійснене опитування виявило, що для пріоритетної більшості опитаних респондентів є більш важливим подолання їх економічних проблем та соціального забезпечення. Встановлено, що рівень екологічної свідомості опитаних респондентів залежить безпосередньо від їх загального рівня освіти, і більш в цьому сенсі «свідомими» є особи з вищою освітою, ніж у осіб, які мають середню освіту. Зроблено висновок на основі здійсненого соціологічного опитування підтвердило ряд гіпотез, що висувались перед початком його проведення, а саме: по-перше, екологічні потреби (за винятком потреб уникнення шкідливого радіаційного впливу, обумовленого російською військовою агресією) є вторинними для фізичних осіб, і не є їх найвищими соціальними пріоритетами; по-друге, подолання екологічних проблем респондентами переважно пов’язується із впровадженням національних політик, а також політики міжнародного співробітництва із подолання зовнішніх загроз, що заподіюються Україні; по-третє, наявність усвідомлення зв’язків між станом природного довкілля та станом здоров’я, та обґрунтуванням необхідності компенсації особам, що проживають у несприятливих регіонах; по-четверте, подолання екологічних проблем залежить від високого рівня свідомості носія права, його відповідального ставлення до використання природних ресурсів.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЦИФРОВІЗАЦІЇ Й ІННОВАТИЗАЦІЇ

2025-01-24T10:35:37+02:00

З’ясовано, що фундаментальні зміни в забезпеченні інформаційних і новітніх технологій відбуваються внаслідок того, що істотно змінюється зміст інформаційних і соціально-економічних систем. Аргументовано, що таким чином відбувається анігіляційний вплив. Так відбувалось на етапі автоматизації, інформатизації та цфировізації економіки. Визначено, що на етапі автоматизації суб’єкт господарювання здійснює алгоритмічну обробку ресурсів, структурованих даних, які він збирає самостійно в результаті своєї виробничої діяльності, або закуповує ресурси даних у постачальників. На етапі інформатизації потреби розширюються до потоків різноманітної інформації, структурованої, напівструктурованої та неструктурованої, що вимагає відповідних ІТ та методів управління та використання. Кількість джерел і форматів, що використовуються для даних, зростає. При переході до цифровізації джерела даних збільшуються в рази, різко зростає обсяг інформаційних ресурсів, що підлягають обробці. Досліджено стан функціонування механізмів публічного управління у сфері цифровізації й іноватизації в Україні. Цифровізація представляє собою вектор розвитку політики з метою забезпечення цифрової трансформації тієї чи іншої сфери суспільної життєдіяльності. Інноваттизацію представлено як процес забезпечення інноваційно-орієнтованого розвитку суспільства, держави та суб’єктів господарювання. На цій підставі вказано на анігіляційний вплив інституційного середовища й інноваційного середовища на вітчизняних теренах, що передбачає стимулювання розвитку цифрової економіки та е-врядування. Установлено, що в Україні у 2021 році було прийнято відповідний закон, що сприяє виникненню резидентів Дія Сіті. Правовий режим їхнього функціонування передбачає сукупність правових норм, якими визначаються права та обов’язки юридичної особи, за якою статус резидента Дія Сіті закріплюється не менше, ніж на 25 років. Установлено, що правовий режим Дія Сіті запроваджується з метою стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні шляхом створення сприятливих умов для ведення інноваційного бізнесу, розбудови цифрової інфраструктури, залучення інвестицій, а також талановитих спеціалістів. Акцентовано, що держава надає гарантії резидентам Дія Сіті (податкові, інвестиційні тощо), а також гіг-спеціалістам, які працюють у складі таких резидентів. Виявлено, що у період з 15.02.2022 по 26.07.2024 в Україні було зареєстровано понад 1300 резидентів Дія Сіті, що засвідчує бажання держави та суб’єктів господарювання забезпечувати сталий інноваційний розвиток, незважаючи на всі перепони, які чинить держава-агресор для дестабілізації ситуації в Україні.

РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В РОЗБУДОВІ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ СТІЙКОСТІ В ЦИФРОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ

2025-01-24T08:03:01+02:00

У статті досліджено сучасні виклики, які постають перед державами у цифрову еру, визначено роль державного управління у забезпеченні національної стійкості в умовах стрімких цифрових трансформацій. Доведено, що цифровізація спричиняє як нові можливості для розвитку, так і потенційні загрози, що зумовлюють необхідність створення гнучких і ефективних механізмів захисту національних інтересів. Проаналізовано ключові аспекти впливу державного управління на формування та підтримку стійкості системи, а також виявлено, що інтеграція між різними секторами (державними органами, науковими установами, бізнес-середовищем і громадськістю) є важливим чинником у мінімізації цифрових ризиків. Встановлено, що такі партнерські взаємодії сприяють розробці інноваційних рішень, які забезпечують швидку адаптацію до змін і підвищують ефективність реагування на цифрові виклики. У статті обґрунтовано необхідність впровадження міждисциплінарного підходу як основи для якісного прогнозування майбутніх загроз і розробки управлінських рішень, що забезпечують стійкість. Запропоновано модель поєднання моніторингу ризиків та впровадження прозорих механізмів контролю цифрової безпеки, що сприяє ранньому виявленню загроз і економії ресурсів на етапах їх ліквідації. Результати дослідження підтверджують, що ефективне державне управління має вирішальне значення для інтеграції аспектів цифрової стійкості. Здійснено детальний аналіз механізмів взаємодії між зацікавленими сторонами, які формують загальнонаціональну стратегічну відповідь на ризики, пов’язані з глобальною цифровою трансформацією. У статті акцентовано увагу на важливості створення систем моніторингу та контролю за дотриманням стандартів цифрової безпеки. Встановлено, що такі системи покращують координацію між державними органами та забезпечують гнучкість у реагуванні на сучасні виклики цифрового середовища. Узагальнено, що державне управління в умовах цифровізації є непересічним інструментом для збереження сталості системи, мінімізації ризиків і впровадження стратегій адаптації до нових технологій у рамках національної безпеки та розвитку.

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ РОЗВИТОК ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ЛЮДИНИ

2025-01-24T10:20:15+02:00

Стаття висвітлює історію виникнення поняття «трансплантація анатомічних матеріалів людини». Автор досліджує визначення цього поняття від перших згадок про нього до сучасних формулювань в українському законодавстві, вивчає вміст і розгалуження цього поняття, виявляє ланцюжки трансформації формулювань, складові частини поняття, а також похідні терміни, які з’явились внаслідок використання досліджуваного поняття. Автор дає визначення складникам досліджуваного поняття: «органи», «тканини», «клітини». Розглядає визначення понять, якими позначають види трансплантації: «реплантація», «аутотрансплантація», «ізотрансплантація», «алотрансплантація», «ксенотрансплантація». У статті використовується історико-правовий метод дослідження, який забезпечує можливість простежити шлях становлення трансплантології в Україні через хронологію визначення основних її понять. Зі стрімким розвитком трансплантології поняття, пов’язані з цією сферою, постійно змінюються, уточняються, доповнюються, розширюються, розгалужуються, по-новому узагальнюються, втрачають актуальність чи утворюють нові похідні тощо. Тому автор наголошує на тому, що регулярне вивчення досліджуваного поняття і його складників із застосуванням історико-правового підходу сприятиме однаковому розумінню понять при їх подальшому використанні в усіх сферах, а також систематизуватиме і доповнюватиме історію трансплантології як науки. Автор відмічає також, що сучасне формулювання поняття «трансплантація анатомічних матеріалів людини» є достатньо вичерпним, адже, окрім того, що це поняття поєднує в собі визначення термінів-складників (органи, тканини, клітини, фетальні матеріали), за необхідності може включати й майбутні категорії анатомічних матеріалів, які з подальшим розвитком трансплантології, ймовірно, будуть виявлені, виокремлені чи розроблені вченими.

ПРО РАЦІОНАЛІЗАЦІЮ ПОШУКОВО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ, ПІДСЛІДНИХ СЛІДЧИМ ПІДРОЗДІЛАМ ОРГАНІВ БЕЗПЕКИ

2025-01-24T10:24:56+02:00

У статті систематизовані об’єкти пошуку та обшуку як засобу раціоналізації пошуково-пізнавальної діяльності суб’єктів досудового розслідування під час розслідування кримінальних правопорушень, підслідних слідчим підрозділам органів безпеки. Зазначається, що вирішуючи питання, що шукати, слідчий, насамперед, виходить з необхідності виявити знаряддя кримінального правопорушення, носії інформації, гроші, цінності, отримані протиправним шляхом. Проте об’єктами пошукових дій мають бути цінні похідні носії криміналістично значущої інформації різного характеру (пакування, різні записи, різні субстанції, з яких виготовлялися знаряддя кримінального правопорушення або які є носіями зворотного ідентифікаційного зв’язку. Підкреслюється, що знання характеристики предметів, що розшукуються дозволило б слідчому встановити й спосіб, яким вони приховані, обмежити коло місць, де їх потрібно шукати. Водночас характер криміналістично значущої інформації зазвичай неможна точно спрогнозувати заздалегідь. Тому й сам обшук у більшій ступені має евристичний характер. Сформульовано висновок про те, що раціоналізації пошуково-пізнавальної діяльності суб’єктів досудового розслідування під час проведення обшуку у кримінальних провадженнях, підслідних слідчим підрозділам органів безпеки буде сприяти: − розуміння практичними працівниками механізму відповідних кримінально-правових заборон, а також вираження відповідних об’єктів пошукових дій у поняттях та категоріях криміналістичної науки; − систематизація джерел відповідної інформації про об’єкти пошуку, які, відповідно включають: а) протоколи оглядів місць подій, моделі слідів; б) оперативна інформація; в) криміналістичні обліки та колекції; г) висновки судових експертиз, що досліджують об’ємний ідентифікаційний зв’язок, тобто співвідношення слідів та об’єктів, властивості яких у них відображені до однієї групи (класу, роду, виду); ґ) технічні паспорти, гарантійні талони; д) показання свідків, потерпілих, інших підозрюваних тощо; − формалізація відповідних даних у планах, аналітичних довідках та інших допоміжних документах слідчого.

ПОРЯДОК СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ КРИМІНАЛЬНИМ СУДОМ

2025-01-24T10:27:53+02:00

У статті досліджуються передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України та Римським статутом Міжнародного кримінального суду форми та процедури співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом. Обґрунтовується твердження, що після ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного кримінального суду, з метою усунення правових перешкод та створення належних умов для повноцінного співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом на постійній основі необхідним є гармонізація національного законодавства України до положень Римського статуту Міжнародного кримінального суду, яка повинна мати комплексний характер та супроводжуватись відповідними змінами до матеріального та процесуального права. Наголошується, що в основі діяльності Міжнародного кримінального суду лежить принцип комплементарності, відповідно до якого Міжнародний кримінальний суд не замінює національні судові органи, а лише доповнює національну систему кримінального правосуддя. Доводиться теза, що основна функціональна спрямованість діяльності Міжнародного кримінального суду – це підсилення національної спроможності України щодо здійснення розслідування, судового розгляду найтяжчих міжнародних злочинів та виконання рішень Міжнародного кримінального суду. Звертається увага, на те що співробітництво центральних органів України з Міжнародним кримінальним судом здійснюється у порядку та з урахуванням особливостей, передбачених розділом ІХ2 КПК «Особливості співробітництва з Міжнародним кримінальним судом». Норми цього розділу детально регламентують порядок та особливості взаємодії правоохоронних та судових органів України з Міжнародним кримінальним судом у питаннях здійснення розслідування, судового розгляду та виконання рішень Міжнародного кримінального суду. Зазначаються конкретні форми та процедури співробітництва України з Міжнародним кримінальним судом. Доводиться теза, що форми та процедури співробітництва є різними але взаємопов’язаними поняттями.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА СТАТТЕЮ 114-1 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ТА СУДОВА ПРАКТИКА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

2025-01-24T10:30:26+02:00

Стаття присвячена аналізу правових засад призначення покарання за кримінальне правопорушення, передбаченого ст. 114-1 Кримінального кодексу України (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань). В дослідженні розглядаються загальні принципи призначення покарання за даним видом злочину та проводиться аналіз судової практики його застосування. Метою та завданням статті є визначення основних проблем, які виникають при кваліфікації та призначенні покарання за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України, а також формулювання пропозицій щодо їх усунення. Методологічну основу дослідження становить поєднання теоретичного та практичного підходів, у межах яких знайшли застосування загальнонаукові та спеціально-правові методи. Аналіз судової практики застосування ст. 114-1 Кримінального кодексу України, допоможе виявити загальні тенденцій у призначенні покарання за вказаним кримінальним правопорушенням. В умовах постійної терористичних загроз та подіями, які відбулись на території України, Законом України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України” від 8 квітня 2014 року запроваджено кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань у особливий період (ст. 114–1 Кримінального кодексу України). Крім того, після 2022 року, все частіше можна спостерігати притягнення осіб до кримінальної відповідальності за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. Для дотримання законних права і свободи осіб, підозрюваних чи обвинувачених у скоєнні такого кримінального правопорушення, необхідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння. Проаналізована низка законодавчих, нормативно-правових актів та судових рішень щодо призначення покарання за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

ПОЛІТКОРЕКТНІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ: КУЛЬТУРНО-ПОВЕДІНКОВИЙ АСПЕКТ

2025-01-24T09:04:21+02:00

У статті досліджено культурно-поведінковий аспект політкоректності публічних службовців, що є невід’ємною складовою їх професіоналізму та сформульовано рекомендації щодо політкоректної поведінки службовців, як на роботі, так і за її межами. На початку дослідження розкрито суть професіоналізму та підкреслено його важливість на публічній службі. Вказано взаємозв’язок між професіоналізмом та політкоректною поведінкою. Визначено, що собою являє політкоректна поведінка публічного службовця та названо три основні її принципи: інклюзивність, рівність та різноманітність. Основна частина статті присвячена аналізу культурно-поведінкового аспекту політкоректності публічних службовців, який розкривається через застосування невербальної комунікації (міміка, жести, зовнішній вигляд, інтонація, паузи, контрольовані чи спонтанні рухи, постава/положення тіла, відстань між співрозмовниками, організація простору для спілкування, тілесний контакт, погляд тощо). З акцентовано увагу на такому засобі невербальної комунікації як зовнішній вигляд публічного службовця, що відіграє не останню роль у формуванні його політкоректної поведінки. Адже доведено практикою, що стриманий, охайний та водночас сучасний зовнішній вигляд викликає повагу, довіру, дає змогу тримати соціальну дистанцію, надає авторитетності та свідчить про професіоналізм людини. Наприкінці статті сказано про такий прояв неполіткоректної поведінки з боку публічних службовців по відношенню до своїх колег, відвідувачів чи інших громадян як сексизм. Розкрито основні форми сексизму, в яких він може проявлятись. Підкреслено, що на сьогодні із сексизмом активно боряться у сфері публічного управління, на що суттєво вплинула війна в Україні. Зроблено висновок, що політкоректна поведінка публічних службовців, як складова їх професіоналізму, має бути максимально позбавлена будь-яких жестів, рухів, міміки, виразів обличчя і поз, які можуть трактуватися чи сприйматися неоднозначно або певним чином принижувати оточуючих, зокрема це стосується і їх зовнішнього вигляду.

ТЕОРЕТИЧНІ, ПСИХОЛОГІЧНІ ТА УПРАВЛІНСЬКІ МЕХАНІЗМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

2025-01-24T08:09:44+02:00

У статті здійснено всебічний аналіз теоретичних, психологічних та управлінських механізмів, необхідних для реформування системи виконавчого провадження в Україні. Дослідження охоплює як національний, так і міжнародний досвід, включаючи практики приватного виконавчого провадження, що показали високу ефективність у країнах Європейського Союзу, таких як Франція, Німеччина та Литва. Висвітлено необхідність впровадження інституту приватних виконавців в Україні, що передбачає створення законодавчої бази, яка регулюватиме їхній статус, повноваження, права та обов’язки. У статті детально розглянуто пропозицію щодо створення Національної ради приватних виконавців, яка координуватиме діяльність цього інституту, а також запропоновано шляхи вдосконалення професійної підготовки виконавців через розробку нових освітніх програм і стандартів, що відповідають сучасним вимогам. Особливу увагу приділено важливості впровадження цифрових технологій у систему виконавчого провадження. Відзначено необхідність створення публічних реєстрів для забезпечення прозорості діяльності виконавців, що сприятиме підвищенню довіри з боку громадськості. Запропоновано розробити систему страхування професійної відповідальності виконавців, яка стане гарантією якості їхньої роботи і мінімізує ризики для сторін виконавчого провадження. Результати дослідження підтверджують значущість гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами та інтеграції найкращих міжнародних практик. Зроблено висновок, що реформування системи виконавчого провадження має базуватися на балансі між публічними і приватними інтересами, що забезпечить ефективність виконання судових рішень, зменшить рівень корупції та підвищить соціальну відповідальність виконавців. Запропоновано комплексний підхід до реформування, який охоплює вдосконалення законодавчої бази, модернізацію організаційних структур, впровадження інноваційних технологій і механізмів управління. Це дозволить не лише оптимізувати строки виконання судових рішень, а й підвищити якість послуг виконавців, сприяти інтеграції України до європейського правового простору та забезпечити захист прав громадян та юридичних осіб у процесі виконання рішень.

СУЧАСНА ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОЄКЦІЯ НА РЕГІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ

2025-01-24T08:14:59+02:00

Досліджено проблеми, виклики, можливості та загрози формування й реалізації сучасної енергетичної політики України. Показано, що одним із пріоритетних її напрямків у контексті сталого розвитку держави є забезпечення енергоефективності та енергозбереження, зокрема на регіональному рівні. Актуальність цього питання значно підвищилася в останні три роки, що обумовлено наслідками бойових дій рф на території нашої країни, пов’язаними з руйнуванням критичної інфраструктури, до якої віднесено інфраструктуру енергозабезпечення (у тому числі постачання теплової енергії). Показано, що в Україні протягом багатьох років неодноразово проголошувався курс на забезпечення енергоефективності та енергозбереження, розроблялися чергові енергетичні стратегії, декларувалися відповідні реформи тощо, втім, вітчизняний енергетичний сектор і досі залишається у дуже скрутному становищі – реальних позитивних результатів так і не отримано, а війна ще й суттєво загострила ситуацію. Проаналізовано основні положення ключових програмних документів у цій сфері, а саме останні енергетичні стратегії, які розроблялися на різні періоди (до 2030, 2035, 2050 рр.). Зроблено висновок, що підхід, коли попередня стратегія ще не повною мірою реалізована, а наступна вже готується до затвердження, є нераціональним. Зазначене свідчить скоріше про невдале стратегічне планування, ніж про успішність реалізації довгострокової енергетичної політики. Для забезпечення ефективності й результативності останньої запропоновано використовувати інструменти середньострокового (розрахованого на період 5-7 років) стратегічного планування, а не довгострокового (25-30 років). Це обумовлює необхідність розроблення Державної енергетичної політики України як окремого нормативного документа і надасть можливість досягти визначених енергетичною політикою цілей і пріоритетів шляхом послідовного виконання трьох-чотирьох середньострокових стратегій, хід реалізації яких значно проще контролювати та, за потреби, коригувати, тим самим забезпечуючи досягнення запланованих результатів і успішність стратегічного управління в галузі в цілому.

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЙ І ПРОГРАМ ПУБЛІЧНОЇ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

2025-01-24T08:19:05+02:00

У статті представлено теоретико-методичні аспекти формування стратегій і програм публічної рекламної діяльності в системі національної антикорупційної політики. Цільовою спрямованістю дослідження є обґрунтування концептуальних підходів до публічної реклами як інструменту забезпечення суспільно важливих цілей, зокрема протидії корупції. Охарактеризовано сучасний стан наукових досліджень у сфері антикорупційної політики, й на цій основі виокремлено поняття «публічної рекламної діяльності» та «антикорупційної реклами». Удосконалено методологію аналізу механізмів рекламної діяльності в системі публічного управління, обґрунтовано методичне забезпечення стратегій рекламної діяльності на основі принципів реагування, відповідальності та надійності як чинника раціоналізації антикорупційної політики. Запропоновано концепцію багаторівневої інтегрованої системи управління рекламною діяльністю, яка базується на управлінських ризиках та враховує публічно-приватну дихотомію суспільних відносин у сфері запобігання корупції. Визначено мету антикорупційної публічної рекламної діяльності як забезпечення ефективної комунікації між органами публічного управління та громадськістю шляхом створення, розповсюдження та управління інформаційними повідомленнями про антикорупційні державні програми, громадські ініціативи та соціальні проекти, спрямованими на підвищення обізнаності, залучення та активізацію участі громадян у суспільно-політичному житті, формування позитивного іміджу органів влади та зміцнення довіри до інститутів публічного управління. Практичне значення наведених у статті наукових підходів полягає у можливості їх використання для вдосконалення системи публічного управління рекламною діяльністю та посилення антикорупційних механізмів. Запропоновано впровадити результати дослідження в діяльності органів місцевого самоврядування та громадських організацій у частині розробки рекомендацій щодо підвищення ефективності публічного управління рекламною діяльністю, забезпечення етичності реклами, захисту прав громадян як споживачів рекламного продукту та сприяння суспільному добробуту.

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ БЕЗПЕКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ, ПОВ’ЯЗАНІ З ДИНАМІКОЮ ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

2025-01-24T08:23:26+02:00

Обмін інформацією та комунікативні процеси на всіх етапах розвитку людства виконували не лише побутові утилітарні функції, але й відігравали роль засобів впливу. Навіть коли поширення інформації реалізовувалося шляхом усних переказів, його уже намагалися контролювати. Досвід мандрівних артистів, яких в різних народів могли називати по-різному, коли їм конфіденційно платили за створення і включення у програму виступів тематичних творів мистецтва, або ж навпаки – переслідували через озвучення інформації, що суперечила політиці влади на певній території, відомий в історії та зовсім не рідкісний. З розвитком технологій інформація стала потужним засобом впливу, а в останні десятиліття, без перебільшення, – зброєю. Технологічний розвиток і технічна можливість для тотального контролю, здавалося б, повинні значно спростити управління інформаційним простором державними структурами. Але, як показує практика, навіть повністю закриті атомізовані суспільства, керовані антидемократичними тоталітарними режимами, все одно залишають можливості для передачі інформації як усередину, так і назовні. Якщо ж мова йде про демократичні держави, які забезпечують своїм громадянам право на обмін інформацією, – питання захисту інформаційного простору, інформаційної безпеки держави та громадянина стає дуже непростим завданням, виконання якого вимагає складної роботи досконалих механізмів державного управління. Завдання нападу, особливо у сфері, де мало не кожного дня з’являються нові потужні технології, традиційно значно простіше, аніж завдання захисту. Крім того, антидемократичні державні режими, терористичні та злочинні організації, які живуть за рахунок грабунків та вбивств у різних формах, зазвичай можуть дозволити собі серйозні фінансові витрати на засоби інформаційно-психологічного впливу, внаслідок чого стають більш озброєними технологічно, аніж державні структури, які їм протистоять. Мета запропонованого дослідження – пошук способів підвищення ефективності механізмів державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору через аналіз проблем, пов’язаних із динамікою технологічного розвитку. Завдання дослідження полягає в аналізі наукових праць, офіційних повідомлень та публіцистичних матеріалів, інших джерел, що надають можливість вивчити проблематику функціонування механізмів державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору, пов’язану з динамікою технологічного розвитку в умовах відбиття Силами оборони України російського широкомасштабного вторгнення. Наукова новизна дослідження і його результатів полягає у комплексному розгляді проблемних питань сучасного державного управління у сфері захисту безпеки інформаційного простору України, пов’язаних з динамікою технологічного розвитку в умовах відбиття Силами оборони України російського широкомасштабного вторгнення. Методологія. В ході роботи застосовано такі методи наукового дослідження: історичний, порівняльного аналізу, ретроспективного аналізу, аналізу та синтезу, дедукції, індукції, системно-структурний, лінгвістичний, формальнологічний. У висновках пропонується: при формуванні планів розвитку та роботи державних інституцій у стратегічній (довгостроковій) та середньо-строковій перспективі враховувати потенційні можливості технологій, які зараз зароджуються або активно розвиваються, але, вірогідно, відіграватимуть значно вагомішу роль у майбутньому; при довго- та середньостроковому плануванні розвитку державних інституцій, пов’язаних з оборонною та інформаційною сферою, спрямувати зусилля на підготовку умов та заходів, які забезпечать отримання когнітивної переваги у когнітивній війні, з максимальним дотриманням при цьому демократичних принципів державного управління; у короткостроковій перспективі будувати роботу підрозділів, які здійснюють управління інформаційним простором, інформаційний вплив та протидію інформаційному впливу не лише на підставі результатів автоматизованого чи іншого моніторингу віртуального інформаційного простору, але й шляхом, як мінімум, вибіркової оцінки когнітивного простору через живе спілкування з доступними аудиторіями, наприклад, шляхом журналістської роботи з ними; стимулювати теоретичні наукові дослідження та створення спеціального програмного забезпечення на національному рівні, яке дозволить оперативно робити висновки за інформативними індикаторами в ході оцінки віртуального інформаційного простору про зміни у когнітивному вимірі інформаційного простору, оцінювати впливи, їх небезпечність для різних аудиторій, перспективи та оптимальні сценарії нівелювання (зниження ефективності) деструктивних інформаційних впливів; при формуванні законодавчих вимог та безпосередніх посадових інструкцій для спеціалістів, що працюють з інформаційним впливом та протидією інформаційного впливу, ретельно аналізувати практичний досвід російсько-української війни. Причому, об’єктом аналізу повинні бути як успішні кейси, де дії українських спікерів, медійників та інших суб’єктів наповнення інформаційного простору дозволяли здобути когнітивну перевагу за певною тематикою, так і провальні, в ході яких перевагу отримував ворог. Також необхідно враховувати не лише власні напрацювання, які, безумовно, мають бути пріоритетними з огляду на доступність інформації і наявність спеціалістів, які були безпосередньо залучені до відповідних процесів, але й зовнішню оцінку представників країн-партнерів, які ретельно аналізують події російсько-української війни та у відносно спокійній обстановці роблять кваліфіковані тверезі висновки; вжити заходів щодо стимулювання критичного мислення та розвитку цифрової грамотності з максимальною, наскільки це дозволяють ресурси і можливості, диференціацією за різними цільовими аудиторіями, враховуючи особливості вразливості цих цільових аудиторій. Для початку пропонується взяти за основу класифікацію цільових аудиторій, стійкість яких необхідно підвищити таким чином, за віком, але в процесі розвитку програм цифрової грамотності цим критерієм не обмежуватися.

ІНСТРУМЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-01-24T08:32:34+02:00

У статті узагальнено проблеми соціальної адаптації військовослужбовців, які є важливим аспектом забезпечення обороноздатності держави та соціальної стабільності, особливо в умовах сучасних збройних конфліктів. Визначено, що війна створює унікальні умови, які вимагають значних адаптаційних ресурсів від військових, тоді як суспільство часто не має належних механізмів підтримки. Відсутність координації між державними установами, волонтерськими організаціями та професійними інституціями підсилює ці труднощі. Визначено, що Окрему роль у сучасній адаптації відіграють підходи “подібний до подібного”, які базуються на залученні ветеранів до підтримки своїх побратимів. Такі програми дозволяють встановити довіру та допомагають подолати бар’єри, які часто не вдається подолати традиційними методами. Дослідження виявило, що поняття “соціальна адаптація” трактуються по-різному в українській та міжнародній практиці. Вітчизняні підходи переважно акцентуються на професійній інтеграції, тоді як зарубіжні моделі (реадаптація, перехід, реінтеграція) охоплюють ширший спектр соціальних, економічних і культурних аспектів. Важливим є також аналіз культурних чинників, які визначають ефективність адаптаційного процесу. У дослідженні доведено, що ефективна соціальна адаптація потребує комплексних інструментів, включаючи психологічну реабілітацію, професійну перепідготовку, медичну допомогу, соціально-правову підтримку, сімейну допомогу та культурно-освітні заходи. Одним із важливих кроків у напрямку ефективної соціальної адаптації військовослужбовців є створення єдиного національного центру координації програм соціальної адаптації. Такий центр повинен об’єднати зусилля державних установ, громадських організацій та міжнародних партнерів для спільного планування та реалізації заходів. Важливо також створити єдину базу даних військовослужбовців, які потребують допомоги. Це дозволить ефективно планувати, моніторити та координувати надання послуг. Для подолання психологічних наслідків військової служби запропоновано розширити мережу реабілітаційних центрів, особливо у регіонах, які зазнали значних втрат через війну. Наголошено на важливості проактивних підходів, таких як програми “подібний до подібного”, що базуються на залученні ветеранів до підтримки своїх побратимів.

ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАКЛАДІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: НОВИЙ ДОСВІД І НОВІ ВИКЛИКИ

2025-01-24T08:42:23+02:00

Стаття торкається проблем управління розвитком позашкільної освіти на державному та регіональному рівнях. Автори статті вказує на декларативний підхід з боку держави до проблем позашкільної освіти, внаслідок чого накопичилася значна кількість проблем, які наразі гальмують впровадження інноваційних перетворень в позашкільний сектор освіти. Автор зазначає, що ключовим питанням залишається фінансування галузі, що перебуває в компетенції місцевих рад. Брак фінансів у місцевому бюджеті залишається ключовою проблемою розвитку позашкільної освіти протягом всіх років незалежності. Вузьке сприйняття позашкільної освіти як способу проведення дозвілля, а не як потенціалу для розвитку особистості дитини та набуття нею життєво важливих компетентностей, спричиняють ставлення органів місцевого самоврядування до позашкільної освіти як до другорядної та спонукають місцеву владу йти на непопулярні кроки з так званою оптимізацією мережі закладів шляхом їх ліквідації або реорганізації. На думку авторів, пандемія COVID-19 та російська агресія стали новими викликами для закладів позашкільної освіти. Проаналізувавши управлінську діяльність керівників закладів позашкільної освіти м. Запоріжжя по підготовці позашкільних установ до початку нового навчального року, автори статті стверджують, що їх досвід заслуговує на увагу. Наголошено, що їх діяльність демонструє вміння знаходити партнерів для вирішення проблемних питань в тому числі й за межами освітнього сектору, будувати ефективні комунікації з суб’єктами, що належать до інших відомств, з батьківською громадськістю та волонтерськими організаціями. Автори статті зауважують, що місцева влада при цьому обмежилася позиціями контролера та спостерігача. Головна ідея статті полягає в тому, що для подальшого розвитку позашкільної освіти потрібно об’єднати сили як державних органів влади на всіх рівнях, так і громадськості – без цього зміни не можливі. Наголошено на ролі регіональних органів влади у формуванні, так званих, освітньо – виробничих кластерів. Вказано на значимість запровадження кластерного підходу в практику роботи закладів позашкільної освіти, що допоможе у вирішенні, в тому числі й низки фінансових проблем.

СУЧАСНІ ГІБРИДНІ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В КОНТЕКСТІ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ

2025-01-24T08:56:15+02:00

В даній роботі проведено всебічний аналіз сучасних підходів до державного управління в умовах цифрової трансформації. Розглянуто ключові виклики, що постають перед державними структурами України, зокрема через недостатня фінансову автономію, слабку інституційну базу та брак кваліфікованих кадрів, особливо у малих громадах. Робота підкреслює важливість адаптації традиційних моделей управління для успішного використання сучасних технологій серед яких великі дані, штучний інтелект і блокчейн. Виділено та проаналізовано існуючі гібридні моделі управління, які поєднують елементи класичних бюрократичних підходів із сучасними цифровими інструментами. Зокрема, акцент зроблено на моделі електронного урядування (e-Government), яка покликана спростити доступ громадян до державних послуг, скоротити бюрократичні процеси та підвищити їх прозорість. Виділені міжнародні приклади успішного впровадження цифрових рішень, особливо досвід Естонії та Сінгапуру, що допомагає запропонувати конкретні рекомендації щодо адаптації цих моделей в українських реаліях. Проте зазначені ризики, в першу чергу пов’язані з цифровою нерівністю, складністю інтеграції і їх вартістю. Результати дослідження демонструють, що цифрова трансформація потребує глибоких змін підходів до управління, зокрема через впровадження гнучких, децентралізованих моделей і платформ для інтеграції даних, використовуючи моделі e-Government, «Smart Governance», SOA, Cloud-First, які сприяють пришвидшенню адаптації державних організацій до змін і покращенню якості надання послуг. Кожна з запропонованих моделей має свої переваги та обмеження, що дозволяє автору рекомендувати комбінований підхід до їх застосування для досягнення найбільшої ефективності. Підсумовуючи успішна цифровізація державного управління в Україні потребує комплексного підходу, який включає модернізацію інфраструктури, підвищення кваліфікації кадрів, інтеграцію найкращих міжнародних практик та залучення вендорів з ефективними цифровими рішеннями. А застосування сучасних гібридних моделей управління можуть стати ключовим інструментом у подоланні існуючих бар'єрів та просуванні України до більш ефективного і гнучкого державного управління.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: НОВІ МОДЕЛІ СУБ'ЄКТНИХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКІВ У КОНТЕКСТІ ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ

2025-01-24T08:59:17+02:00

У статті розглянуто сучасні виклики та перспективи цифрової трансформації місцевого самоврядування, акцентуючи увагу на зміну традиційних моделей суб'єктних взаємозв'язків між місцевою владою та громадянами у контексті електронної демократії. Основна увага приділена розробці нових моделей, які сприяють підвищенню прозорості, інклюзивності та підзвітності влади за рахунок використання цифрових платформ. Проаналізовано теоретичні основи цифровізації, які передбачають перехід від централізованих підходів до більш гнучких моделей, орієнтованих на активну участь громадян у процесі прийняття рішень. У дослідженні надано огляд основних теорій цифрового управління, включаючи концепції електронного урядування та «смарт-міст». Виділено кілька важливих інструментів електронної демократії, таких як платформи електронних петицій, онлайн-консультації, партиципаторні бюджети, відкриті дані та електронне голосування, які дозволяють громадянам безпосередньо впливати на політичні рішення та контроль за діяльністю органів влади. Окремо розглянуто досвід країн, що є лідерами у впровадженні електронного урядування, таких як Естонія та Швейцарія, які служать прикладами успішної інтеграції цифрових рішень. Запропоновано конкретні рекомендації щодо посилення ефективності цифрової трансформації місцевого самоврядування. Представлено наступні рекомендації: розробка освітніх програм для підвищення цифрової грамотності громадян, адаптація законодавства для підтримки безпечного та ефективного використання цифрових інструментів, розвиток платформ для моніторингу виконання рішень та залучення громадськості до контролю над витрачанням бюджетних коштів. Сформовано наступні висновки: цифровізація місцевого самоврядування є важливим етапом у розвитку демократичних процесів і зміцненні соціальної згуртованості. Використання інструментів електронної демократії створює умови для більш прозорих, ефективних та інклюзивних процесів управління. Завдяки впровадженню цифрових платформ влада отримує можливість швидше реагувати на потреби громадян, а громадяни, у свою чергу, можуть більш активно брати участь у прийнятті рішень і контролювати дії влади. Таким чином, електронна демократія стає необхідною складовою сучасного управління, допомагаючи громадянам активно впливати на життя громади, підвищувати ефективність прийняття рішень і підтримувати постійний зворотний зв’язок із владою.

АКТИВНІСТЬ КОМПАНІЇ ЯК РОБОТОДАВЦЯ: ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ

2025-01-24T09:16:21+02:00

У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми обґрунтування атрактивності компанії з точки зору економічних та соціально-психологічних підходів, що забезпечують практичне використання отриманих наукових результатів. Розглянута проблематика атрактивності підприємства як роботодавця, а також визначення трендів щодо HR-брендингу та складових формування іміджу. Представлено профіль підприємства як роботодавця за критеріями атрактивності на ринку праці. Визначено соціально-психологічні методи управління персоналом. В статті приділяється увага соціальній відповідальності та умовам праці на підприємстві, що дозволить в свою чергу зберегти фахівців. Проаналізовано проблематику атрактивності компанії як роботодавця. Визначено залежність результатів діяльності компаніїї від бренду роботодавця, правові засади функціонування підприємства на ринку праці, зокрема визначена трудова та цивільна правосуб’єктність роботодавця. При формуванні моделі бренду роботодавця представлен звязок між атрактивністю підприємства на ринку праці та результатами його діяльності. Для визначення профілю компанії як роботодавця використано показник, що відображає наближення фактичних характеристик підприємства за критеріями атрактивності до максимально можливих їх значень. При забезпечені атрактивності компанії на ринку праці підприємства використовують економічні та соціально-психологічні методи управління. Визначено склад критеріїв, за якими оцінюють компанії. За даними рейтингу найкращих роботодавців України, розраховано показник відповідності фактичних характеристик підприємства максимально можливим їх значеннями за критеріями атрактивності. Розрахунки атрактивності компанії як роботодавця засвідчили, що компанії в управлінні персоналом упроваджують як економічні так і соціально-психологічні методи, причому результативність упровадження цих методів зростає.

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗВ'ЯЗКУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ТА САМОТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

2025-01-24T09:29:20+02:00

Стаття присвячена взаємозв'язку стресостійкості та самотності, які є важливими та актуальними питаннями сучасної психології. У роботі стресостійкість розглядається як здатність особистості адаптуватися до складних життєвих обставин, протистояти негативним впливам стресових факторів, а також зберігати психологічну рівновагу під час криз. У сучасному світі, де зовнішні стресори все більше впливають на якість життя та психічне здоров’я людини, ця здатність стає особливо значущою. У свою чергу, самотність досліджується не лише як соціальний феномен, пов'язаний із фізичною чи емоційною ізоляцією, але й як внутрішній, суб’єктивний стан, що безпосередньо впливає на загальне самопочуття, емоційне благополуччя та психологічну стабільність особистості. Важливою складовою роботи є розгляд духовних цінностей як одного з основних ресурсів, які сприяють підвищенню рівня стресостійкості та зниженню відчуття самотності, особливо в умовах кризових ситуацій, що вимагають швидкої адаптації та мобілізації внутрішніх ресурсів. Духовний потенціал включає в себе орієнтацію на високі духовні цінності, самоорганізацію, усвідомлення життєвої мети, розвиток самосвідомості та вольової саморегуляції. Емпірична частина роботи базується на дослідженні 50 осіб, що включало діагностику рівня стресових подій, духовного потенціалу та суб'єктивного відчуття самотності. Використані методики дозволили комплексно оцінити рівні стресостійкості та самотності, а також виявити їхній зв’язок із духовними цінностями. Дані дослідження показали, що особи з високим рівнем духовних цінностей демонструють вищу стресостійкість і менше відчуття самотності, що підкреслює роль духовних цінностей як засобу психологічного захисту та ресурсу особистісного розвитку. Крім того, результати вказують на певні статеві відмінності, які варто враховувати під час розробки програм психологічної підтримки. Зокрема, було виявлено, що чоловіки з вищим рівнем духовного розвитку проявляють більшу опірність до стресу та меншу схильність до самотності порівняно з жінками. Отримані дані є основою для створення практичних рекомендацій щодо зміцнення стресостійкості та зменшення почуття самотності через розвиток духовних цінностей.

ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІГРАФУ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ПРИХОВАНОЇ ТА НЕПРАВДИВОЇ ІНФОРМАЦІЇ КАНДИДАТІВ У РИЗИКО–НЕБЕЗПЕЧНИХ ПРОФЕСІЯХ

2025-01-24T10:16:21+02:00

У статті надаються результати емпіричного дослідження, що було проведено на основі класичних психодіагностичних методик в сфері виявлення прихованої та неправдивої інформації кандидатів у ризико–небезпечних професіях. Надаються основні поняття ризико–небезпечних професій, побудовано структуру психологічних характеристик особистості ризико– небезпечних професій, виокремлено та показано перевагу поліграфних досліджень, як окремого напрямку при профвідборі, систематизовано дані щодо певних переваг погіграфологічної методики, обгрунтовано вибір психодіагностичних методів дослідження. Встановлено, що респонденти – колишні або діючі співробітники правоохоронних органів найчастіше мають підвищений або високий рівень підозріливості на відміну від респондентів, які вперше призначаються на посади в правоохоронні органи. Майже всі респонденти мають високий або підвищений рівень опосередкованої агресії. Виявлено, що гендерний розподіл агресивності: індекс агресивності більший у респондентів–чоловіків, ніж у жінок, крім того, чоловіки часто мають підвищений або високий рівень саме фізичної агресії. Кореляційний аналіз показав, , що люди, які мають схильність до фізичної агресії, також можуть бути більш схильними до вживання наркотиків або алкоголю. Вживання цих речовин може посилювати агресивну поведінку, створюючи замкнене коло, де агресія і залежність взаємно підсилюють одна одну. Поліграфне дослідження демонструє, що у значної кількості респондентів виявлено підвищений рівень агресії та схильністю до суїциду. Також випадки зловживання алкоголем, аутоагресії, депресії та залежності від азартних ігор. За результатами поліграм більшість респондентів мають підвищений рівень агресії (48%), що є найпоширенішим проявом у вибірці. Схильність до суїциду виявлено у 20% респондентів, що також є значним показником. Зловживання алкоголем виявлено у 16% респондентів.